Розділ «Рік другий»

— Ти-и-и…

— Я! Я — Капелюш!

Промінь сонця, мов навмисне, пробився крізь віконце наймитської, золота сережка зблиснула в його вусі.

— Ти — Капелюш?

Мірошникові враз підкосилися ноги. Він добре знав, як обходиться Капелюш із тими господарями, котрі морять своїх наймитів голодом. І як він, на лихо, не розпізнав його, коли наймав? Наче він осліп на ці два тижні!

Капелюш звелів йому принести папір і чорнило. Повернувшись, мірошник почав записувати те, що диктував Капелюш:

«Кожному мірошниченкові й учневі видавати по фунту хліба щоденно. На сніданок — густа ситна каша, вівсяна, перлова або пшенична, зварена на молоці. У неділю й на свята — з цукром. Двічі на тиждень — обід з м'ясом і овочами, щоби кожен міг наїстися досхочу. В інші дні — горох чи боби з солониною, чи локшина підсмажена або якась інша страва, смачна, ситна, з приправами і вволю…»

Мірошник списав уже цілий аркуш, не випустив анінайменшої дрібнички з майбутнього меню для своїх наймитів.

— А зараз підпиши! — наказав Капелюш, коли скупердяга підвів голову. — І присягнися, що виконуватимеш усе, що написав.

Мірошник розумів, що вибору в нього немає. Підписав і присягнувся.

Тільки після цього Капелюш, знову хряпнувши долонею по столу, зняв чари, і млин знову почав молоти. А списаного й підписаного аркуша він передав одному з наймитів, щоби той пильнував як ока в лобі. Потім звернувся з промовою до мірошника, яку той дуже добре чув, незважаючи на шум:

— Я сподіваюся, що ти зрозумів мене правильно. Ти присягнув. А присяга є присяга. Якщо ти хоч раз коли-небудь її зламаєш, то… — Капелюш грюкнув долонею по столу, і млин став. Мірошника знову пройняв страх. — … у тебе, вже безробітного, настане безперервне свято. І ніхто на світі ні за яку ціну не запустить твій млин. Затям собі це назавжди! — Після цих його слів млин запрацював, а Капелюш помандрував собі далі.

Подейкують, що нині мірошниченкам у Шляйфе живеться добре. Вони одержують усе, що їм було обіцяно, в них більше не пухнуть ноги, вони спокійно засинають, і їх не терзає голод.

Мірошниченки були в захопленні від Андрушевої оповіді.

— Ще! Ще! — загукали вони. — Розкажи ще щось про Капелюша! — Прополощи горло вином і далі розповідай!

Андруш підсунув до себе повний дзбан вина і далі заходився розповідати про Капелюша. Про те, як той провчив млинарів у Баутцені й Зорау, Румбурзі й Шлюкенау. На радість і на користь тамтешнім мірошниченкам.

Крабат мимоволі подумав про Майстра. Йому сподобалася подорож із ним до Дрездена і прийняття у курфюрста. І він спитав себе: «А якби Капелюш завітав до них і йому довелося би помірятися силами з Майстром? Хто переміг би?»

Як коня продавали

Після Великодня мірошниченки почали лагодити у млині й поза ним усе, що зроблене з дерева. За бригадира Майстер призначив Сташка, який розумівся на цій справі найкраще. Його підручними — Кіто з Крабатом. Хлопці передусім обстежили млинову залу й закінчили дахом. Десь підпора нахилились і могла невдовзі упасти, тут сходова дошка розхиталась, а там шашіль бруса геть поточив — пальцем ткнеш, дірку зробиш. В одному місці латали, в іншому заміняли, а десь підправляли. Коло ставка полагодили огорожу, свіжими дошками обшили греблю. А ще ж треба було змайструвати млинове колесо…

Як і належало справжнім мірошниченкам, Сташко і його підручні майже все робили лише тесаками. За пилку бралися в разі крайньої потреби, та й то неохоче.