Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

— І тут шанси лайняні.

— Мушу зазначити, — Девінс знову хижо посміхнувся, — що одного з них захищав ваш покірний слуга. Він був винен, як сам диявол, Ллойде, ну просто як ти. Суддя Печерт двадцять хвилин верещав на тих десятьох жінок і двох чоловіків. Я думав, його грець ухопить.

— Якщо мене визнають невинним, мене не поженуть до суду повторно, правда?

— Звісно, що ні.

— Значить, кубики кидають тільки раз — пан або пропав.

— Так.

— Оце так, — сказав Ллойд і витер лоба.

— Оскільки ситуацію ти второпав, — мовив Девінс, — і зрозумів своє місце в протистоянні, можемо й про діло поговорити.

— Так, зрозумів. Однак щось мені це все не подобається.

— Зрадів би тільки повний дебіл. — Девінс сплів пальці й нахилився над столом. — Так от. Ти розказував і мені, і поліції, що, е-е-е… — зі стосу біля дипломата він узяв з’єднані скріпкою папери та погортав їх. — Ага. Ось воно: «Я нікогісінько не вбивав. Людей гасив Бац. То була його ідея, а не моя. Бац був скаженим, як дикий койот, і, гадаю, після його смерті цей світ стане кращим і щасливішим».

— Ага, мої слова, то й що? — набундючився Ллойд.

— А те, що це підводить до думки, що ти боявся Баца Фрімена, — люб’язно промовив Девінс. — Боявся ж?

— Ну, не те щоб…

— Насправді ти боявся за власне життя.

— Не думаю, що…

— Мало не трусився. Повір мені, Сильвестре. До всирачки боявся.

Ллойд дивився на адвоката й супився. Такий вираз буває в хлопчака, який хоче бути гарним учнем, та ніяк не може засвоїти урок.

— Не дай мені забити тобі баки, Ллойде, — сказав Девінс. — Я ж не хочу тебе надурити. А то ще подумаєш, ніби я натякаю, що Бац був увесь час під кайфом…

— Так і було! Ми так накурилися!..

— Ні. Ти не курив, курив він. І коли він накурювався, то наче з ланцюга зривався…