Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

Ллойд похитав головою.

— Бо Аризона — один із чотирьох штатів, де діє окружний суд, який засідає лише тоді, коли подано запит на смертний вирок.

— Не доганяю.

— За чотири дні ти постанеш перед судом, — сказав Девінс. — У штату настільки потужне обвинувачення, що вони можуть дозволити собі набрати присяжних із перших-ліпших дванадцятьох людей, яких викличуть до суду. Я тягтиму час якомога довше, однак у перший же день лави присяжних будуть заповнені. Обвинувачення штату виступатиме наступного дня. Я спробую розтягнути свої виступи на три дні й чесатиму вступну і завершальну промови, аж допоки мене суддя не обірве, однак три дні — це максимум. Нам пощастить, якщо й це вийде. Якщо не трапиться якесь довбане диво, присяжні усамітняться й визнають тебе винним. За дев’ять днів тебе засудять до смерті, а тиждень по тому ти будеш мертвий-мертвісінький. Аризонцям це сподобається, як і Верховному суду. Бо швидше — значить краще. Усі щасливі. Може, у мене вийде розтягнути той тиждень, та лише на день-два.

— Господи Ісусе, та це ж нечесно! — скрикнув Ллойд.

— Такий наш старий і суворий світ, Ллойде, — мовив Девінс. — Йому не подобаються «скажені вбивці» — так тебе називають газети й диктори новин. Ти — велике цабе в кримінальному світі. Справжня знаменитість. Навіть епідемію грипу посунув на другу сторінку.

— Я нікого не прибацував, — похмуро сказав Ллойд. — Це все Бац. Це ж він придумав це слово.

— Байдуже, — відмахнувся Девінс. — Саме це я й намагаюся тобі втовкмачити, Сильвестре. Суддя полишить кімнату губернатора на один виїзд, лише на один. Я подам апеляцію, і, згідно з новими правилами, вона має опинитися в окружному суді протягом семи днів, інакше тебе негайно вкладуть у дерев’яний макінтош. Якщо вони відхилять апеляцію, у мене буде ще сім днів, аби написати петицію до Верховного суду Сполучених Штатів. У твоєму випадку я подам її якнайпізніше. Мабуть, окружний суд погодиться заслухати апеляцію — ця система зовсім недавня, і критика їм не потрібна. Гадаю, вони заслухали б апеляцію й від Джека-різника.

— І скоро вони дійдуть до мене? — промимрив Ллойд.

— О, розберуться з усім у темпі вальсу, — відповів Девінс, і його посмішка зробилася хижою. — Бачиш-но, склад окружного суду з особливих питань — це п’ятеро аризонських суддів у відставці. Їм нема чим зайнятися: рибалять, грають у покер, п’ють вишукані бурбони й чекають, поки в їхньому суді вигулькне такий нещасний мішок із лайном, як ти. Однак їхня зала суду — це лише кілька комп’ютерних модемів, з’єднаних із капітолієм штату, офісом губернатора та між собою. Вони мають телефони з модемами в автомобілях, на дачах, удома й навіть на яхтах. Середній вік суддів — сімдесят два роки…

Ллойд скривився.

— …і це значить, що деякі з них такі старі, що, певне, каталися на виїзні засідання ще в диліжансах — як не в ролі суддів, то в шкурах адвокатів і студентів юрфаків. Усі вони вірять у Кодекс Заходу — швиденько засудили й одразу ж на шибеницю. Так тут вирішували справи аж десь до п’ятдесятих років. А коли мова заходила про масових убивць, з ними ніхто не панькався.

— Боже Всемогутній, нащо це все так розписувати?

— Мусиш знати, з чим маємо справу, — сказав Девінс. — Ллойде, вони лише прагнуть упевнитися, що на твою долю не випаде жорстоке й незвичайне покарання. Мав би їм дякувати.

— Дякувати? Та я б їх…

— Прибацав? — тихо спитав Девінс.

— Ні, звісно ж, ні, — невпевнено відмовив Ллойд.

— Нашу петицію про ще одне скликання суду відхилять. Я звернуся до поправок, та їх швиденько повідфутболюють. Як пощастить, суд запропонує мені викликати свідків. Якщо мені це дозволять, я повторно викличу всіх, хто давав свідчення на першому суді, та всіх, хто спаде на думку. Тоді я зможу покликати до суду й твоїх шкільних корешів, якщо знайдуться, для створення психологічного портрета.

— Я кинув школу ще в шостому класі, — сказав похнюплений Ллойд.

— Коли окружний суд відхилить наш позов, я подам петицію до Верховного суду. Гадаю, її відхилять того ж дня.