Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

Ллойд щасливо шкірився. Він очманів від раптової слави. Це вам не Браунсвілль. Тут навіть годували краще. Як переходиш до вищої ліги, тебе починають поважати. Він подумав, що десь так само почувається Том Круз на світовій прем’єрі.

У кінці коридору вони пройшли крізь двері та електричні ворота з подвійними ґратами. Його знов обмацали, а поряд важко дихав ротом охоронець із застудою — він так хекав, немов щойно пробігся сходами. Потім Ллойда провели ще й крізь детектор металу. Певне, щоб пересвідчитися, що він нічого не загнав собі в зад, як той Папійон[115] із кіно.

— Окей, — сказав охоронець із нежитем, і поліцейський, який сидів у куленепробивній будці, махнув їм, щоб проходили.

Вони пройшли ще одним коридором — зі стінами, пофарбованими в стандартний зелений колір. Тут було дуже тихо й чулися лише кроки охоронців (сам Ллойд ішов у паперових бахілах) та астматичне сопіння того, що праворуч. У далекому кінці коридору за замкненими дверима на них чекав іще один охоронець. У двері було вмонтоване схоже на бійницю віконце із заплавленою в скло сіткою.

— Чому в тюрмах завжди тхне сечею? — спробував зав’язати розмову Ллойд. — Тобто сечею смердить навіть там, де камер нема. Може, ви цюняєте по кутках?

Він захихотів від власних слів: жарт видався йому дуже смішним.

— Заткайся, патрачу, — сказав хворий охоронець.

— Кепський у тебе вигляд, — відповів Ллойд. — З такою застудою треба в ліжку лежати.

— Стули пельку, — гаркнув інший поліцейський.

Ллойд замовк. Ось що буває, коли намагаєшся з ними заговорити. З власного досвіду він міг стверджувати, що клас тюремних охоронців був геть не класним.

— Привіт, байстрюче, — сказав поліцейський за дверима.

— Як ся маєш, хуйло? — бришкнув Ллойд.

Ніщо не бадьорить краще за дружній обмін гострими слівцями. Два дні в тюрязі, і вже почав підкрадатися старий добрий ступор.

— За це в тебе не стане зуба, — сказав охоронець на дверях. — Рівно одного зуба. Умієш рахувати? Одного зуба.

— Гей, тпру, не можна просто…

— Ще й як можна, гандоне. Серед народу на подвір’ї є такі, що за два блоки «Честерфілду» й маму рідну вколошкають. Чи ти хочеш двох зубів позбутися?

Ллойд змовчав.

— Тоді окей, — сказав поліцейський. — Буде один. Проходьте, хлопці.

Посміхаючись, застуджений охоронець відчинив двері, і Ллойда повели до призначеного судом адвоката — той сидів за металевим столом і читав папери з дипломата.

— Ось ваш пасажир, пане адвокате.