Розділ «Йозеф Рот Йов. Фальшива вага»

Він підвівся і поцілував її. Він пішов на службу.

То був доволі неблизький шлях, і дорогою йому пригадалося, принаймні здалося, що пригадалося, що цей перстень із сапфіром він якось — а було це дуже давно — бачив на руці у писаря Новака. Йому, айхмістрові, гидкі були підступні й хитрі випитування. І все ж цим разом він постановив діяти підступно і хитро.

Писар підвівся, як завжди, коли айхмістр входив до кімнатчини. Незвичайно приязно айхмістр сказав: «Добридень, любий Новаку! Є щось нового?» — «Нічого нового!» — сказав Новак, уклонившись при цьому. Він стояв, поки Айбеншютц сів.

Айбеншютц іще якусь часину погортав папери, а потім сказав, скерувавши погляд на Новакові руки: «А де ж подівся той ваш перстень із сапфіром, пане Новак? Дуже гарний був перстень!»

Здавалося, Новак анітрохи не збентежився. «Я був змушений його заставити, на жаль, був змушений заставити!»

«Чому? Що, грошова скрута?» — спитав айхмістр. І тут уперше обережність полишила білявого і марнославного контрактника, і він сказав: «Через історію з жінкою!»

«Так-так, — відказав айхмістр, — у вашому віці в мене теж іще були історії з жінками!»

Уперше бачив писар свого начальника таким приязним. Та він не сумнівався, що вийшов сухим із води.

Однак цього разу він помилявся. Бо з усією властивою йому ґрунтовністю, яка й робила його таким чудовим контролером важків і мір, Айбеншютц поклав собі достеменно відстежити цю справу. Його серце вже не брало в цьому участи. В нього було лише єдине побіжне уявлення, що честь його зганьблено, та й воно бралося, відверто кажучи, лише з його армійських часів, зі спогадів про розуміння чести його зверхників, панів офіцерів. І було воно, як уже сказано, лише побіжним уявленням. А йому, сумлінному, кортіло лише дослідити всю правду, так би мовити, встановити і перевірити міру та вагу всіх обставин цієї справи.

Тому-то й додому він повертався дуже поволі й із опущеною головою. І коли з ним віталися люди, він удавав, що не помічає їх, боячись, що вони заговорять із ним і цим переб'ють його міркування.

Незадовго перед домом у нього вже був дуже певний, дуже методичний план. І не дивно, що при всій його прискіпливості легко можна було передбачити, що він діятиме достеменно за обраним планом.

Через тиждень він зауважив, що жінка вже не носить персня з фальшивим сапфіром. Їй він не сказав нічого.

Цілий тиждень він мовчав і супроти жінки, і супроти Йозефа Новака. А тоді зненацька сказав йому: «Вам вдалося повернути собі перстень?»

«Так», — відповів писар, він вдавав радісне вдоволення.

«Вам не слід було соромитися, — сказав Айбеншютц. — Я радо позичив би вам грошей!»

«Щиро кажучи…» — промимрив писар. Тепер він удавав спантеличення, як щойно втіху.

«Але ж із приємністю, із задоволенням!» — сказав айхмістр. Він простягнув молодикові п'ятикоронову монету, недбало, як подають олівець чи папіросу. А тоді по-змовницьки вів далі: «Між нами, чоловіками, пане Новак, скажіть-но, а де в такому крихітному містечку, як наше, ви зустрічаєтеся з дамою? Адже тут усі все бачать?»

Утішений і підбадьорений такою доброзичливістю начальника, контрактник підвівся зі стільця. Айбеншютц, що сидів перед ним, досить переконливо скидався на учня. Була пізня осінь і пізнє пополуднє. Дві службові нафтові лампи, надані повітовим староством, м'яко світилися під зеленими, затишними умбрами.

«Бачите, пане інспекторе, — завів писар, — навесні й улітку це дуже просто. Зустрічі відбуваються у прикордонному ліску. Ах, пане інспекторе, якби я міг розповісти вам, із якими жінками я там тільки зустрічався! Та ви знаєте, що потаємність ніде не є такою необхідною, як у справах амурних. Восени й узимку важче, зі службових причин. У всьому повіті лише прикордонна корчма Дикого Ляйбуша надається для прихистку коханців. А ви й самі знаєте, пане інспекторе, що то дуже небезпечний чоловік і що мені часто доводиться вас там заступати. Сумління в службі передусім, понад усе сумління в службі!»

«Дуже сумлінно», — сказав айхмістр Айбеншютц і запорпався в своїх паперах. Увечері, о шостій, коли закінчувалася служба, він сказав своєму писареві: «Можете вже йти! І щасти вам із дамами!»