Розділ «П’ять»

— Але я не розумію, у чому проблема. Коли це неправда, що тобі до того?

Я просто похитала головою. Ця дівчина дотримувалась інших стандартів поведінки і уособлювала все, чого я намагалась уникати. Ясна річ, їй годі зрозуміти мене.

Я спробувала пояснити, що мене хвилює не брехня про статевий акт. Проблема в тому, що Річард і решта не бачать у мені сильного, компетентного, натренованого пілота, який заслуговує на їхню повагу. Йому треба було об’єктивувати мене і якось виокремити через мою стать — просто тому, що в нас із ним різна анатомія. Йому треба було бачити мене в ролі прислужниці, його прислужниці і його колег-чоловіків; і найгірше, що вони підтримали б це. Я більше не могла вдавати, ніби він єдиний так уважає тільки тому, що в нього вистачило дурості сказати про це вголос. Плітка стала відома й мені, тож із мене посміялося багато чоловіків.

Я лютувала, вирішивши, що не терпітиму такого ставлення. Я не вимагатиму поваги. Я заслужила цю повагу, дідько б їх узяв. Було очевидно, що я ніколи не стану повноцінним членом цього підрозділу. Одна половина хлопців була тут просто чудова, і я б залюбки ще політала з ними. Але друга половина, яка визначала власну мужність роботою, не могла визнати того, що я працювала незгірш за них. Зрештою, якщо саме завдяки роботі вони почувалися чоловіками, а жінка виконувала її так само добре або навіть краще, то що їм до того?

Наступні кілька тижнів я дедалі більше часу проводила на самоті. То була цілком добровільна ізоляція. Я відмежувалася від людей, що мене оточували, бо не знала, хто з них насправді мені друг. Я стала б під кулі за кожного з цих хлопців, але багато хто з них навряд чи боронив би мене. Вони просто хотіли, щоб я зникла.

Поряд з ТОЦом стояли кілька вантажних контейнерів, схожих на складські, — ми зберігали там усяке спорядження й провіант. На даху одного з них хтось спорудив вишку, до якої вели хисткі сходи. Там нечасто бували люди, передусім через запах «гівностоку», що проходив неподалік. Туди стікалися всі нечистоти з бази, і ми щодня жартували про чарівний аромат Кандагара. Якийсь розумник додумався розмістити аеродром якраз із підвітряного боку «гівностоку». Але, правду кажучи, цей запах мені подобався більше за сморід чоловічого шовінізму, яким тхнуло від деяких колег-пілотів.

Різдвяні вогники на вишці випромінювали різнобарвне м’яке світло, і я зазвичай упивалася там самотністю, дивилася, як сідає сонце, і курила добру сигару. Час від часу хтось піднімався до мене й починав розмову, але говорити мені в ті дні не надто хотілося.

Приблизно на середині служби, в один з найтяжчих періодів, я, спершись на огорожу, дивилася на нічний аеродром, коли на сходах почулися кроки важких чобіт. Я не знала, хто йде, та й мені було байдуже.

— Що за чорт? — почувся незнайомий голос, і я повернулася, щоб глянути на нове обличчя.

— Привіт, — сказала я, не відрекомендувавшись і не подавши руки.

За останні кілька місяців я перестала довіряти людям.

Незнайомець ніби й не помітив цього.

— Привіт! Я Стів.

Я потисла його простягнуту руку.

— Ем-Джей.

— Радий познайомитися, — мовив він, а тоді спитав, оглядаючись довкола: А це що за чорт?

Я не могла не засміятися. Наступні хвилин двадцять ми з ним розмірковували про славну вишку й чарівний аромат «гівностоку». Потім я розповіла йому, як тут і що, а він трохи розказав про себе.

Стів приїхав сюди у складі каліфорнійського підрозділу: у Кандагарі вони мали замінити нас. Ми й далі відповідатимемо за медичну евакуацію, а вони — за пошуково-рятувальні операції. Я тоді ще цього не знала, але Стів Барт, бортмеханік з Орегону, який служив у сто двадцять дев’ятій рятувальній ескадрильї Національної гвардії Повітряних сил Каліфорнії, кінець кінцем стане одним з моїх найближчих друзів.

Незабаром до Стіва підійшли інші з його підрозділу, і вже за кілька хвилин я відчула, як у мене поліпшується настрій. Ці хлопці відразу прийняли мене й були дуже раді почути всі секретики, які я їм виказувала: де, наприклад, найкраща кава або як замовляти сигари. За якийсь час ми вже всі разом сміялися. Нам було добре.

Потім захрипіло моє радіо, і я помчала до приступок, на ходу зриваючи його з пояса. Пробігаючи повз Стіва, я віддала йому сигару.