TextBook Його затинання повернулося, живе-живісіньке. Білл його чув, вони його чули, і він стояв у пітьмі, всотуючи вогкий запах їхньої наростаючої паніки й загадуючись, чи довго ще чекати до тієї миті, коли один з них — Стен, найімовірнішим кандидатом був Стен — розірве мовчання, сказавши: «Як не знаєш? Адже саме ти нас у це вплутав!»
— А як щодо Генрі? — почувся збентежений голос Майка. — Він і досі десь тут, чи як?
— От трясця… — сказав, мало не простогнав Едді. — Я геть забув про нього. Авжеж, десь тут, авжеж, і напевне так само блукає, і на нього можна наштовхнутися будь-якої миті… Господи, Білле, невже в тебе немає жодних ідей? Тут твій батько працює! Невже в тебе ну зовсім немає ніяких думок?
Білл слухав, як із нього знущається далекий гуркіт води, і намагався придумати бодай щось, адже Едді (та й усі вони) мав повне право цього вимагати. Бо так, усе правильно — це він їх вплутав у цю справу, тож на його совісті було вивести їх назад. Та нічого не вигадувалося. Зовсім нічого.
— У мене є одна думка, — тихо озвалася Беверлі.
У чорноті почувся звук, який Білл упізнав не одразу. Слабке шелестіння, проте не лячне. А за ним дещо зрозуміліше… застібка-блискавка. «Що…» — подумав він, а тоді зрозумів. Вона роздягалася. Бозна-чому Беверлі роздягалася.
— Що ти робиш? — спитав Річі, і його шокований голос надломився на останньому слові.
— Мені дещо відомо, — промовила в темряві Беверлі, і її голос видався Біллові старшим. — Я знаю про це, бо мені розказав батько. Я знаю, як знову нас зблизити. Бо якщо не згуртуємося, ми звідси ніколи не виберемося.
— Що? — перепитав спантеличений, нажаханий Бен. — Про що ти говориш?
— Про щось, що назавжди зблизить нас. Щось, аби показати…
— Н-н-ні, Б-б-беверлі! — скрикнув Білл, зненацька зрозумівши, зрозумівши геть усе.
— …аби показати, що я всіх вас люблю, — продовжувала вона, — що всі ви — мої друзі.
— Про що вона ба… — заговорив Майк.
Беверлі спокійно перебила його.
— Хто буде першим? — спитала вона. — Гадаю, що…
8
У ЛІГВІ ВОНО / 1985 РІК
...він помирає, — Беверлі плакала. — Його рука, Воно з’їло його руку, — вона сягнула по Білла, вхопилася за нього, і він скинув її руку.
— Воно тікає! — гримнув він на неї. Кров запеклася на його губах і підборідді. — Х-х-хутко! Річі! Бене! Цього р-разу ми її п-п-прикінчимо!
Річі розвернув Білла до себе й поглянув на нього так, як дивляться на людей у білій гарячці.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Воно» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина п’ята Ритуал Чуді[718]“ на сторінці 111. Приємного читання.