Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

1

Річі Тозіер поправляє окуляри на носі (він уже повністю пригадав свій старий жест, хоча протягом двадцяти семи років носив контактні лінзи) і здивовано помічає, що поки Майк розповідав про птаха на заводі Кіченера та батьків альбом з ожилими фотографіями, атмосфера в кімнаті якимось чином встигла змінитися.

Річі відчув, як залою ширилася навіжена, життєдайна енергія. За останні кілька років Річі дев'ять чи десять разів пробував кокаїн, в основному на вечірках, бо тримати цей наркотик просто на флету в диджея-крутелека — ідея не з найкращих. Зараз Річі отримав майже той самий кайф. Проте теперішнє відчуття було чистішим, потужнішим. Він подумав, що воно йому знайоме зі шкільних років, коли він мало не кожного ранку прокидався з ним і сприймав як належне. Він підозрював, що якби в дитинстві хоч раз замислився про цей глибинний вир енергії (а він не пригадував, щоб таке з ним траплялося), то просто б махнув на нього рукою, гадаючи, що так влаштоване життя, що це відчуття завжди буде з ним, як колір очей чи його огидні, товсті нігті.

А виявляється, життя влаштовано інакше. Та енергія, що щедро живить тебе в дитинстві без кінця й краю, випарувалася десь у проміжку між вісімнадцятьма та двадцятьма чотирма роками, а натомість з'явився притуплений, вульгарний кайф, який отримуєш від кокаїну. У твоєму житті з'являються обов'язки, борги, чи як іще це називають у нижніх торгово-промислових палатах. Ти не помічаєш, як ця енергія йде від тебе, бо немає ніякого грюкоту зачинених дверей. І Річі здогадався, що це і є найстрашніша річ у житті. Дитинство не закінчується раптово, не вибухає, наче повітряна кулька з рекламними слоганами компанії «Бурма-Шейв».[652] Дитинство витікало з тебе, виходило, як повітря з пробитої шини. І одного дня ти поглянеш у дзеркало й побачиш, що на тебе звідти дивиться доросла людина. Можеш носити сині джинси, ходити на концерти Спрінгстіна та Сігера,[653] фарбувати волосся, але все одно щоразу бачитимеш у дзеркалі обличчя дорослого. Може, це стається уві сні, як прихід Зубної феї.

«Ні, — думає Річі. — Не Зубної, а Вікової феї».

Він сміється вголос від своєї власної нестримної уяви, і Беверлі допитливо поглядає на нього, проте він відмахується.

— Нічого, мала, — каже він, — просто думку думаю.

Але зараз ця енергія повернулася. Не повністю, принаймні поки що, але вона повертається. І не він один відчуває цю силу, вона змінює їх усіх. Річі помічає, що Майк виглядає не таким хворим, як тоді, коли вони зібралися на той жахливий ленч біля торговельного центру. Коли він тоді зайшов у вестибюль і побачив Майка разом із Беном і Едді, то вражено подумав: «Цей чоловік втрачає глузд і збирається покінчити життя самогубством». Тепер цей вираз зник з обличчя Майка. Не просто відійшов на другий план, а зник геть. І зараз, у бібліотеці, Річі спостерігав, як розгладжуються зморшки на Майковому лиці, поки він переповідав свій досвід із птахом і альбомом. Хенлон отримав приплив нової енергії. Усі вони отримали його. Це було помітно по їхніх обличчях, по голосах, по жестах.

Едді наливає собі ще одну порцію джину зі сливовим соком. Білл перехиляє чарку бурбону, а Майк відкриває нову бляшанку пива. Беверлі кидає погляд на кульки, що їх Білл прив’язав до проектора на бібліотекарському столі, і похапцем закінчує з третьою порцією «викрутки». Вони вже багато випили, але жоден із них не сп’янів. Річі не розуміє, звідки береться та енергія, але напевне що не з пляшки.

«ДЕРРІЙСЬКІ НІҐҐЕРИ ВІЛЬНІ, МОВ ПТАХИ» — нагадує синя кулька.

«НЕВДАХИ ЗАЗНАЮТЬ НЕВДАЧ, ПРОТЕ СТЕНЛІ ЮРІС БЕРЕ ГОЛОВУВАННЯ НА СЕБЕ» — промовляє оранжева.

Відкриваючи нову бляшанку пива, Річі думає: «То не дуже кепсько, що Воно може прийняти подобу будь-якого чудовиська. Не зовсім погано, що Воно живиться нашими страхами. Виявляється, воно схоже на комічну постановку Родні Денжерфілда[654]».

Едді першим порушує мовчанку:

— Як ви гадаєте, Воно знає, чим ми зараз займаємося?

— Воно тут побувало, чи не так? — питає Бен у відповідь.

— Не думаю, що це має якесь значення, — каже Едді.

Білл киває:

— Це просто візуальні образи. Не впевнений, що Воно таким чином може нас побачити чи дізнатися, що ми задумали. Ти бачиш диктора на телебаченні, але це не означає, що він так само бачить тебе.

— Ці кульки — не просто образи, — каже Беверлі та вказує великим пальцем на оберемок, що висить у неї за спиною. — Вони справжні.

— Неправда, — заперечує Річі, і всі дивляться на нього. — Образи справжні. Це точно. Вони…