Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— Так, — сказала Беверлі.

— Так, — вичавив із себе Едді, відчуваючи, як горло невблаганно стискається.

Білл глянув на Стена, вимагаючи, щоб той дивився йому прямо в очі.

— Н-н-не п-піддавайся Йому, друже. Т-т-ти сам у-усе б-бачив.

— Я не хотів, — вигукнув Стен, і його чоло вкрилося маслянистими краплями поту.

— Але ж б-б-бачив.

Стен переводив погляд між обличчями друзів. Він запустив руку у своє коротке волосся та глибоко й судомно зітхнув. З очей почало зникати божевільне марево, яке так занепокоїло Білла.

— Так, — вимовив він. — Так, гаразд. Ви цього домагаєтеся? Так.

Білл тоді подумав: «Ми все ще разом. Воно нас не зупинило. Ми ще можемо його вбити. Ми ще можемо його вбити… якщо нам не забракне сміливості».

Білл роззирнувся на друзів і в кожній парі очей помітив страх Стена. Не такий сильний, але він там був.

— Т-т-так, — сказав він і посміхнувся до Стена. За мить Юріс також усміхнувся, і з його обличчя зник той нажаханий вираз.

— Ось ч-ч-чого я д-д-домагався, с-с-сцикливе дитятко.

— Біп-біп, Дамбо, — відповів Стен, і всі засміялися. Сміх вийшов трохи істеричним, але це все одно краще, ніж нічого, подумалося Біллові.

— Н-н-нумо, — сказав він, аби хоч щось сказати. — Д-д-давайте будувати х-х-хатку-к-клуб, що с-скажете?

Він побачив вдячність в очах своїх друзів і зрадів за них… але подяка не допомогла йому справитися зі страхом, що гриз його зсередини. Білл відчув, як майже зненавидів друзів за ту подяку. Чи зможе він колись поділитися з ними власними жахіттями, чи не розірвуться від цього тонкі узи, що з’єднали Невдах? Про таке навіть думати було нечесно, чи не так? Бо до певної міри він їх використовував, примушував ризикувати власними життями, щоби звести рахунки за смерть свого брата. Навіть не так: Джорджі помер, а Білл підозрював, що мститися варто лише за живих людей. Тож як його назвати після цього? Егоїстичним маленьким засранцем, що вимахував іграшковим мечем, удаючи з себе Короля Артура?

«Ой, Господи, — подумки простогнав він, — якщо дорослі весь час так роблять, то я не хочу дорослішати».

Його рішучість не зникла, але тепер вона стала гіркою.

Дуже гіркою.

Розділ 15

Курильня