Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

7

Чотири години по тому всі Невдахи, окрім Едді, сиділи в кущах неподалік від того місця, де ховалася Беверлі, спостерігаючи за тим, як Патрік Гокстеттер відкривав холодильника. Небо над ними потемніло від грозових хмар, і в повітрі знову стояв запах дощу. Білл тримав у руці один кінець мотузки, яку зазвичай використовували для розвішування білизни. Вони вшістьох скинулися на неї та аптечку Джонсона для Беверлі. Білл обережно заклеїв лейкопластирем криваву рану на її руці.

— С-с-скажеш б-б-батькам, що по-по-дряпалася, коли к-к-каталася на ролик-ках, — мовив Білл.

— Мої ковзани! — розпачливо зойкнула Беверлі.

Вона про них геть забула.

— Он вони, — сказав Бен і показав пальцем.

Вони лежали неподалік, і дівчинка кинулася до них, перш ніж Бен, Білл чи хтось інший запропонував свої послуги. Беверлі згадала, що вона відклала їх убік, коли справляла малу нужду. Вона не хотіла, щоб хтось із них туди йшов.

Білл сам прив’язав інший кінець мотузки до ручки «Амани», хоча до холодильника вони підійшли всі разом — ступали вони обережно, готові кинутись навтьоки за перших ознак руху. Бев запропонувала Біллові взяти «Вишеньку», та він наполіг, щоб вона лишила її при собі. Проте навкруги стояла цілковита тиша. Хоча стежка перед холодильником була забризкана кров’ю, паразити кудись поділися. Певне, полетіли геть.

— Можна було б привести сюди шефа Бортона, містера Нелла й сотню інших копів, та це було б марно, — похмуро сказав Стен Юріс.

— Ага. Вони б ні хрена не знайшли, — погодився Річі. — Бев, як рука?

— Болить, — вона замовкла; погляд метався між Біллом та Річі. — А от покажу я батькам цю рану — вони бодай щось побачать?

— Н-не д-д-думаю, — сказав Білл. — Б-б-удьте н-на по-по-поготові. З-за-за-зараз я її пр-прив’яж-жу.

Він обкрутив мотузку навколо хромованої, поплямованої іржею ручки холодильника. Його рухи були такими обережними, наче він бомбу знешкоджував. Хлопець зав’язав мотузку бабиним вузлом[689] і позадкував, розмотуючи її.

Коли вони відійшли на деяку відстань, він посміхнувся до решти слабкою, тремкою посмішкою.

— Фу-у-ух, — видихнув він. — Н-ну, з цим ми в-впор-ралися.

Тепер, опинившись на, як вони сподівалися, безпечній дистанції від «Амани», Білл сказав, щоб усі приготувалися бігти. Просто над ними гримнув грім, і діти підскочили. Заморосили перші краплі дощу.

Білл чимдуж смикнув мотузку. Бабусин вузол зісковзнув з ручки, та не раніше, ніж розчинилися двері холодильника. З нього покотилася лавина помаранчевих помпонів, і Стен Юріс болісно застогнав. Інші просто витріщалися на це видиво з розкритими ротами.

Дощ пішов сильніше. Над ними ляснув грім, і діти скривилися. Спалахнула фіолетово-блакитна блискавка, і в її світлі двері холодильника розчахнулися до кінця. Річі побачив це першим і закричав пронизливим, скривдженим вереском. У Білла вирвався наляканий і водночас розлючений зойк. Інші промовчали.

На внутрішній стороні дверей були слова, написані підсихаючою кров’ю:

До зливи домішався град. Двері холодильника двигтіли від наростаючого вітру, і літери попливли, набувши розмазаного, зловісного вигляду — вони скидалися на постер до фільму жахів.