Розділ «Частина друга Червень 1958 року»

— Правда, тату? — відгукнувся Річі й посміхнувся навзаєм… трішечки непевно.

— О, так. Ти знаєш наш моріжок, Річі? Ти знайомий з нашим моріжком?

— Дійсно, так, господ’рю, — сказав Річі, знову стаючи, чи то намагаючись знов стати, Тудлзом. — Трохи кошлатий, ой леле?

— Ой леле, — погодився Вент. — От ти, Річі, і виправиш цей стан.

— Я виправлю?

— Ти. Покоси його, Річі.

— Гаразд, тату, звичайно, — сказав Річі, але жахлива підозра зненацька розквітла у нього в мозку. Можливо, тато має на увазі не тільки галявину перед будинком?

Усмішка Вентворта Тозіера поширшала до хижого акулячого оскалу:

— Весь моріжок. О, дитино-ідіоте, плід мого лона. Спереду. Ззаду. По боках. А коли закінчиш, я перехрещу тобі долоню двома зеленими папірцями з подобизною Джорджа Вашингтона на одному боці й зображенням піраміди, увінчаної Вічно Задивленим Очиськом, на іншому.

— Щось я тебе не розумію, тату, — сказав Річі, боячись, що все він таки второпав.

— Два бакси.

— Два бакси за весь моріжок? — скрикнув Річі голосом пораненого. — Це ж найбільший газон у всьому кварталі! Господи, тату!

Вент зітхнув і знову підібрав свою газету. Річі побачив заголовок на першій шпальті: «ЗНИКНЕННЯ ХЛОПЧИКА ВИКЛИКАЄ НОВІ ПОБОЮВАННЯ». Він мелькома подумав про дивний фотоальбом Джорджа Денбро — але то безперечно була галюцинація, а якщо навіть і ні, то те було вчора, а зараз сьогодні.

— Гадаю, тобі не так вже й сильно хочеться подивитися ті фільми, як тобі спершу здавалося, — промовив Вент з-поза газети. За мить над її верхнім краєм з’явилися його очі, вивчаючи Річі. Роздивляючись його трішечки самовдоволено, якщо правду казати. Вивчаючи його так, як у покері гравець з каре вивчає понад віялом своїх карт опонента.

— Коли це роблять близнюки Кларки, ти даєш їм по два долари кожному.

— Так і є, — визнав Вент. — Але, наскільки мені відомо, вони не хочуть піти завтра в кіно. Або, якщо хочуть, у них, мабуть, є кошти на цей випадок, оскільки останнім часом вони не вигулькували, щоб перевірити стан забур’янення довкола нашої оселі. Ти ж, з іншого боку, бажаєш піти, але виявляєш, що не маєш для цього коштів. Той тиск, що ти його зараз відчуваєш у себе в животі, може бути від п’яти млинців і двох яєць, які ти з’їв на сніданок, Річі, або від того, що ти опинився в глухому куті, до якого я тебе упровадив. Знай-знай. — І очі Вента знову потонули за газетою.

— Він мене шантажує, — звернувся Річі до матері, яка їла сухий тост. Вона знову намагалася скинути вагу. — Це саме шантаж, я просто сподіваюся, ти це розумієш.

— Так, любий, я це розумію, — кивнула мати. — У тебе яйце на щоці.

Річі змахнув яйце зі щоки.

— Три бакси, якщо я все зроблю до того, як ви повернеться ввечері додому? — спитав він у газети.