Розділ «Частина друга Червень 1958 року»

Думка про витрачання грошей на таку несуттєву річ відбилася на обличчі Бена миттєвою похмурістю.

— А-а-а-а як ти п-п-пояснив свої си-и-инці?

— Я їй розповів, що був такий збуджений тим, що закінчився шкільний рік — вибіг з дверей і покотився вниз по сходинках ґанку, — сказав Бен і був здивований та трішки ображений, коли Едді з Біллом почали реготати. Білл, котрий якраз жував шматок материного диявольського торта,[324] приснув коричневим віялом крихт і зайшовся кашлем. Едді, не перестаючи підвивати, почав бити його по спині.

— Ну, я й насправді мало не впав з тих сходів, — сказав Бен. — Правда, тому що мене штовхнув Віктор Кріс, а не тому, що я біг.

— Я б-б-би в такому све-е-етрі у-у-угрівся, як т-т-тамале[325], — сказав Білл, докінчуючи останній кусень свого торта.

Бен вагався. Якусь мить здавалося, що він нічого не скаже.

— У них краще, коли ти жирний, — промовив він нарешті. — У светрах, я маю на увазі.

— Через твоє пузо? — спитав Едді.

Білл фиркнув:

— Через твої ц-ц-ц…

— Йо, через мої цицьки. То й що?

— Йо, — погодився м’яко Білл. — Т-т-то й що?

Повисла мить незручного мовчання, а потім промовив Едді:

— Дивіться, як темнішає вода там, де обходить той бік греблі.

— От тобі й маємо! — підхопився на рівні Бен. — Течія вимиває засип! Йсусе, як би мені хотілося, щоб у нас був цемент!

Цю шкоду швидко було поправлено, але навіть Едді було видно, що трапиться, якщо хтось тут не буде майже постійно підкидати лопатою свіжу засипку. Вода отак поступово підточуватиме, поки перша дошка не впаде на нижню за течією, а потім уже повалиться все.

— Ми можемо укріпити боки, — сказав Білл. — Вимивання це не зупинить, але воно уповільниться.

— Якщо ми робитимемо це землею й піском, хіба їх не вимиє? — запитав Едді.

— Ми це зробимо шматками дернини.

Білл кивнув, посміхнувся і склав «О» з великого та вказівного пальців правої руки.