Розділ «Частина друга Червень 1958 року»

Він спішно розвернувся, тиснучи тепер на двері спиною і розпластаними долонями. Він відчував, як піт, масний і гарячий, стікає його чолом. Музика каліопи ще погучнішала. Вона, з відлуннями, спливала вниз спіральними сходами. Тепер у ній уже не вчувалося нічого веселого. Вона змінилася. Стала похоронною. Вона стогнала, як вітер і вода, і мисленим зором Стен побачив окружний ярмарок-карнавал у кінці осені, вітер із дощем задувають пустельним простором, ляпотять вимпели, намети напинаються, завалюються, котяться геть брезентовими кажанами. Він побачив порожні атракціони, що стирчать ешафотами на тлі неба; вітер тарабанить і завиває, химерно гуляючи між їх стояків. Стен раптом усвідомив, що смерть зараз тут, разом із ним, у цій будівлі, що смерть зараз іде по нього з темряви, а він не може втекти.

Раптом потік води ринув униз по сходах. Тепер уже не попкорну, не пончиків і не цукрової вати запах він відчув, а гниття, сморід мертвої свинини, що розбухла від люті хробаків у якомусь захованому від сонця місці.

— Хто тут? — крикнув він високим, тремтячим голосом.

Йому відповів низький, булькаючий голос, що немов давився мулом і гнилою водою.

— Мертві, Стенлі. Ми мертві. Ми потонули, але тепер ми плинемо… і ти поплинеш також.

Стен відчував, як вода омиває його ступні. Він зіщулився спиною до дверей в агонії жаху. Вони опинилися вже дуже близько. Він відчував їхню близькість. Він чув їх нюхом. Щось раз у раз врізалося йому в стегно, коли він знову і знову штовхав ті двері у своїх марних, безпомічних зусиллях вирватися звідси.

— Ми мертві, але іноді ми розігруємо невеличкі клоунади, Стенлі. Іноді ми…

Це ж його пташиний довідник.

Не думаючи, Стен сунув руку по нього. Той застряг у кишені дощовика й не хотів вийматися. Одне з них уже опинилося внизу; Стен чув, як воно чалапає через маленький кам’яний притвор Вежі. Уже за мить воно торкнеться його, і Стен відчує ту холодну плоть.

Він знову відчайдушно рвонув, і пташиний довідник опинився у нього в руках. Стен виставив його перед собою, немов якийсь немічний щит, не думаючи, що робить, але чомусь впевнений, що це правильно.

— Дрозди! — крикнув він у темряву, і на мить страховисько, що наближалося (напевне, воно було вже не далі як за п’ять кроків), завагалося — Стен майже не сумнівався в цьому. І хіба він не відчув, що двері, під якими він зараз щулиться, трішечки подалися?

Але ж він уже й не щулиться. Тепер він стояв у темряві прямо. Коли це трапилося? Нема часу загадуватись. Стен облизнув пересохлі губи й почав ритмічно вигукувати:

— Дрозди! Сірі чаплі! Гагари! Пурпурові піранги! Гракли! Чубаті дятли! Червоноголові дятли! Синички! Кропивники! Пелі…

Двері прочинилися з протестуючим скреготом, і Стен зробив гігантський крок назад у розріджене, імлисте повітря. І упав пластом на мертву траву. Пташиний довідник перегнувся майже навпіл, і пізніше того вечора Стен побачить ясні відбитки власних пальців, удавлені в його обкладинку, немов її було зроблено не з жорсткого картону, а з пластиліну «Плей-До».[426]

Підвестися він не намагався, а натомість, вбиваючи у землю п’яти, почав борознити гузном слизьку траву. З вишкіреними в оскалі зубами. Усередині темного прямокутника, під діагональною тінню, яку кидали тепер напіввідчинені двері, він побачив дві пари ніг. Він побачив джинси, уже зітлілі до фіолетової чорноти. Помаранчеві нитки мляво ліпилися до швів, і вода капала з манжетів, збираючись у калюжу довкола туфель, які вже майже цілком зогнили, відкриваючи всередині себе розпухлі лілові пальці.

Їхні руки мляво висіли по боках, занадто довгі, занадто восково-білі. З кожного пальця звисав маленький помаранчевий помпон.

Тримаючи перед собою свій перегнутий пташиний довідник, з мокрим від мжички, поту і сліз обличчям, Стен монотонно хрипів:

— Яструби-курчатники… Костогризи… Колібрі… Альбатроси… Ківі…

Одна з тих рук повернулася, показавши долоню, з якої безкінечна вода виїла всі лінії, залишивши щось ідіотсько-гладеньке, як долоня якогось манекена в універмазі.

Один палець розігнувся… потім зігнувся знову. Помпон стрибав і метлявся, метлявся і стрибав.