Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

До цього бажання, як бачиш, достатньо непомірного, Дієґо додав ще одне. Він хотів видавати свої праці анонімно, і лишень коли їхня цінність стане загальновизнаною, збирався відкрити своє ім’я і в одну мить здобути славу. Захоплений цими намірами, він вирішив, що Саламанка — не той горизонт, на якому має яскраво блищати зірка його призначення, і звернув свої погляди до столиці. Там, без сумніву, люди, обдаровані ґенієм, діставали належну їм шану, поклоніння загалу, довіру міністрів і навіть королівську милість.

Тому Дієґо уявив собі, що тільки столиця зможе справедливо оцінити його надзвичайні здібності. Перед очима нашого молодого вченого були геометрія Декарта, аналіз Гарріота, праці Ферма і Роберваля. Він ясно бачив, що ці великі ґенії, прокладаючи дорогу науці, просувалися вперед невпевненою ходою. Він зібрав разом усі їх відкриття, додав висновки, про які досі ніхто не думав, і запропонував поправки до вживаних у той час логарифмів. Ервас працював над своїм твором більше року. У той час книжки з геометрії писали виключно латиною. Ервас заради ширшого розповсюдження написав свою іспанською мовою, а для збудження загальної цікавості дав їй назву: «Розкриті таємниці аналізу з повідомленням про нескінченно малі в усіх вимірах».

Коли рукопис був закінчений, мій батько саме наближався до повноліття й отримав стосовно цього повідомлення від своїх опікунів; вони сповіщали йому, що його маєток, який спершу становив начебто вісім тисяч пістолів, в силу різних непередбачених випадків зменшився до восьмисот, які після затвердження звіту про опіку будуть йому одразу вручені. Ервас підрахував, що йому потрібно якраз вісімсот пістолів на друкування свого рукопису й на подорож до Мадрида, тому швиденько підписав звіт про опіку, отримав гроші й віддав рукопис цензорам. Цензори теологічного відділу почали чинити певні перешкоди, бо аналіз нескінченно малих величин вів, як здавалося, до атомів Епікура — до вчення, яке було засуджене церквою. Їм розтлумачили, що йдеться про абстрактні величини, а не про матеріальні часточки, і вони анулювали своє заперечення.

З цензури справа перейшла до друкаря. Це був великий том in quarto, для якого треба було відлити відсутні алгебраїчні літери й навіть підготувати новий шрифт. З цієї причини видання тисячі екземплярів коштувало сімсот піастрів. Ервас тим охочіше пожертвував їх, що сподівався за кожен екземпляр отримати три пістолі, а це мало принести йому дві тисячі триста пістолів чистого прибутку. І хоча він не гнався за тим прибутком, однак не без певної приємності думав про можливість зібрати кругленьку суму.

Друк тривав більше шести місяців, Ервас сам здійснив коректуру, і ця нудна праця вимагала від нього більших зусиль, ніж саме написання твору. Нарешті найбільший віз, який можна було знайти в Саламанці, привіз йому на квартиру важкі пачки, на яких він основував свою теперішню славу й майбутнє безсмертя.

Наступного дня Ервас, заворожений радістю й одурманений надією, нав’ючив вісім мулів своїм твором, сам сів на дев’ятого й вирушив дорогою на Мадрид. Приїхавши до столиці, він спішився перед книгарнею Морено й сказав йому:

— Сеньйоре Морено, ці вісім мулів привезли дев’ятсот дев’яносто дев’ять екземплярів твору, тисячний екземпляр якого я маю честь вручити тобі особисто. Сто екземплярів можеш, сеньйоре, продати за триста пістолів на власну користь, а на решту випишеш мені рахунок. Я тішу себе надією, що весь тираж протягом кількох тижнів розійдеться, і я зможу підготувати друге видання, до якого додам певні пояснення, що під час друку спали мені на думку.

Морено, схоже, сумнівався щодо такого швидкого розпродажу, але бачачи дозвіл цензорів з Саламанки, прийняв пачки на склад і виставив у книгарні кілька екземплярів на продаж. Ервас же поселився в заїзді й, не тратячи часу, негайно приступив до пояснень, які хотів додати до другого видання.

Коли минуло три тижні, наш геометр вирішив, що час навідатися до Морено по гроші за продані книжки й що принаймні тисячу пістолів він принесе додому. Тож пішов і на превелике розчарування дізнався, що досі не було продано жодного екземпляра. А незабаром він отримав ще відчутніший удар, бо, повернувшись додому, застав там придворного альґвасила, який наказав йому сісти в закриту карету й відвіз до Сеґовійської в’язниці.

Здається дивним, що з геометром повелися наче з державним злочинцем, але причина була така: екземпляри, які були виставлені в книгарні у Морено, потрапили незабаром в руки кількох цікавих, які часто відвідували цю крамницю. Один з них, прочитавши заголовок «Розкриті таємниці аналізу», сказав, що це має бути якийсь пасквіль на уряд; другий, придивившись уважно до заголовка, додав із злостивою посмішкою, що це, безумовно, сатира на дона Педро де Аланьєса, міністра фінансів, бо «аналіз» є анаграмою прізвища «Аланьєс», а дальша частина заголовка, «про нескінченно малі в усіх вимірах», явно стосується того міністра, який дійсно був фізично нескінченно малий і нескінченно огрядний, морально ж — нескінченно пихатий і нескінченно вульґарний. З цього жарту легко зробити висновок, що постійним відвідувачам книгарні Морено можна було говорити все і що уряд поблажливо дивився на цю малу хунту насмішників.

Ті, котрі знайомі з Мадридом, знають, що в певних відношеннях простий народ у цьому місті рівний вищим класам; його займають ті самі випадки, він поділяє ті самі погляди, а жарти, що народжуються у вищому світі, передаються на вулицях з вуст у вуста. Те саме сталося зі шпильками відвідувачів книгарні Морено. Незабаром усі цирульники, а за ними й простий народ знали їх напам’ять. Відтоді міністра Аланьєса не називали інакше, ніж «Аналіз нескінченно малих». Цей достойник уже звик до нехоті, яку викликав у народі, й не звертав на неї ніякої уваги, але зачеплений часто повторюваним прізвиськом, він одного разу запитав у секретаря, що воно значить. І отримав відповідь, що початок цьому жартові дала певна математична книжка, яку продають у Морено. Міністр, не входячи в деталі, наказав спершу ув’язнити автора, а потім конфіскувати весь тираж.

Ервас, не знаючи причин свого покарання, замкнений у Сеґовійській в’язниці, позбавлений пер і чорнила, не маючи уявлення, коли його випустять на свободу, вирішив, аби розвіяти нудьгу, пригадати собі подумки все, що він знав, тобто відновити в пам’яті все, що йому було відомо з кожної науки. І тоді він з великим задоволенням побачив, що справді може охопити весь об’єм людських знань і що міг би, як колись Піко дела Мірандола, успішно виступити в диспуті de omni scibili[46].

Охоплений бажанням уславити своє ім’я в ученому світі, він вирішив написати твір у ста томах, який мав містити все, що люди знали в ті часи. Він хотів видати його анонімно. Публіка, без сумніву, думала б, що твір цей є витвором якогось наукового товариства, і тоді Ервас хотів оприлюднити своє ім’я й одразу здобути славу й репутацію всебічного мудреця. Треба визнати, що сила його розуму дійсно відповідала такому грандіозному задуму. Сам він відчував це дуже добре й усією душею віддався своєму наміру, який ублажав дві пристрасті його душі: любов до наук і честолюбність.

Так для Ерваса швидко минули шість тижнів; після цього його викликав до себе комендант замку. Там він застав першого секретаря міністра фінансів. Той з певною пошаною вклонився йому й сказав:

— Дон Дієґо, ти хотів увійти в світ без жодного опікуна, це було дуже нерозважливо; тож коли тебе оскаржили, ніхто за тебе не заступився. Тобі закидають, що ти свій аналіз нескінченно малих величин скерував проти міністра фінансів. Дон Педро де Аланьєс, слушно розгнівавшись, наказав спалити весь тираж твого твору, але задовольнившись цим покаранням, він дарує тобі своє пробачення і пропонує місце контадора[47] в своїй канцелярії. Тобі будуть довірені певні рахунки, заплутаність яких часом справляє нам клопіт. Покинь же цю в’язницю, до якої ти ніколи більше не повернешся.

Спочатку Ервас зажурився, дізнавшись, що дев’ятсот дев’яносто дев’ять екземплярів твору, який коштував йому стількох зусиль, було спалено, але оскільки зараз він вже міг на чомусь іншому основувати свою славу, то невдовзі заспокоївся й відправився зайняти запропоноване йому місце.

Там йому вручили реєстри аннатів[48], табелі дисконтів з покажчиком знижок та інші тому подібні підрахунки, які він провів з надзвичайною легкістю, заслуживши пошану своїх начальників. Йому виплатили авансом квартальну платню й дали житло в будинку, що належав міністерству.

Коли циган дійшов до цього місця, його викликали для залагодження справ табору, і ми повинні були відкласти заспокоєння нашої цікавості до наступного дня.

День сорок дев’ятий

Ми всі зранку зібралися в ґроті; Ребека зауважила, що Бускерос дуже вміло вибудував свою розповідь.