Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

— Здається мені, що недобре, — відповів я, — але якраз зараз він заснув, і маю надію, що сон дещо підтримає його.

— Мені казали, що він дуже страждає, — продовжувала незнайома, — і одна особа, яка щиро ним цікавиться, просила мене, щоб я сама переконалася, в якому він стані. Будь такий добрий і передай йому цю записочку, коли він прокинеться. А вранці я сама прийду довідатися, чи йому не краще.

Сказавши це, дама зникла, а я сховав записку в кишеню й повернувся до кімнати.

Через якийсь час прийшов Толедо з лікарем; шановний жрець Ескулапа нагадував мені виглядом доктора Санґре Морено. Він замислився над хворим, покивав головою, після чого додав, що зараз ні в чому не може бути впевнений, але він залишиться з Суаресом на цілу ніч, а вранці зможе дати остаточну відповідь. Толедо по-дружньому обняв його, попросив, щоб він не жалів зусиль, і ми разом вийшли, обіцяючи собі подумки, що завтра на світанку повернемось. Дорогою я розповів кавалерові про відвідини незнайомої жінки; він узяв у мене записку й сказав:

— Я певен, що це почерк прекрасної Інеси. Завтра, якщо Суаресу буде краще, ми зможемо йому це віддати. Правду кажучи, я був би радий віддати половину свого життя за щастя цього молодого чоловіка, якому завдав стільки страждань. Але вже пізно, а нам теж після нашої подорожі потрібен відпочинок. Пішли, переспиш у мене.

Я охоче прийняв запрошення людини, до якої чимраз сильніше почав прив’язуватись, тож повечерявши, я невдовзі міцно заснув.

Наступного дня ми пішли до Суареса. По обличчю лікаря я здогадався, що мистецтво здобуло перемогу над хворобою. Хворий був ще дуже слабкий, але пізнав мене й щиро привітав. Толедо розповів йому, яким робом він став причиною скалічень дона Лопеса, запевнив, що докладе всіх зусиль, аби винагородити йому в майбутньому пережиті страждання, і попросив, аби той від цього моменту вважав його своїм приятелем. Суарес вдячно прийняв цю пропозицію і подав ослаблену руку кавалерові. Толедо вийшов з лікарем до другої кімнати; тоді, скориставшись можливістю, я віддав Суаресу записочку. Слова, що в ній були, стали, мабуть, найкращими ліками, бо Лопес сів у ліжку, з очей у нього потекли сльози, він притиснув лист до серця й голосом, який переривали ридання, сказав:

— Великий Боже, тож ти не покинув мене, я не залишився сам один на світі! Інеса, дорога моя Інеса не забула про мене, вона кохає мене! Достойна сеньйора Авалос сама прийшла довідатися про моє здоров’я.

— Авжеж, сеньйоре Лопес, — відповів я, — але небом заклинаю тебе, заспокойся, така раптова схвильованість могла б тобі зашкодити.

Толедо почув останні мої слова, тому увійшов з лікарем, який порекомендував хворому передовсім спокій, прописав йому прохолодні напої й, пообіцявши повернутись увечері, пішов. Через якийсь час двері відчинилися, і ми побачили Бускероса, який увійшов до кімнати.

— Браво! — вигукнув він. — Чудово, наш хворий, як я бачу, сьогодні значно міцніший! Тим краще, бо нам незабаром доведеться вдатися до якнайактивнішої діяльності. В місті ходять чутки, що донька банкіра цими днями виходить заміж за герцоґа Санта Маура. Нехай балакають, що хочуть, ми ще побачимо, на чиє вийде. Я якраз зустрів у корчмі «Під Золотим Оленем» одного ідальґо з почту герцоґа й дав йому зрозуміти, що вони сюди марно приїхали.

— Без сумніву, — перебив його Толедо, — і гадаю, що сеньйор Лопес не повинен втрачати надії, але в такому разі я прагнув би, щоб ти, сеньйоре, ні в що не втручався.

Кавалер відчутно акцентував ці слова. Дон Роке, схоже, не посмів йому нічого відповісти; я лиш помітив, що він із задоволенням поглядає, як Толедо прощається з Суаресом.

— Гарними словами справі не допоможеш, — сказав дон Роке, коли ми лишилися самі, — тут треба діяти, причому якнайшвидше.

Коли нахаба говорив це, почувся стук у двері. Я здогадався, що це сеньйора Авалос, тому шепнув на вухо Суаресу, аби він відправив Бускероса задніми дверима, але той обурився на ці слова й сказав:

— Тут треба діяти, повторюю, а якщо цей візит пов’язаний з нашою головною справою, то я повинен бути присутній при ньому або принаймні чути всю розмову з другої кімнати.

Суарес кинув благальний погляд на Бускероса, який, бачачи, що хворий дуже не хоче, аби Бускерос був присутній, вийшов у сусідню кімнату й сховався за дверима. Сеньйора Авалос залишалася недовго; вона радісно привітала одужання Суареса, запевнила його, що Інеса не перестає думати про нього й кохати його, що це на її прохання вона прийшла його провідати й що врешті-решт Інеса, яка уболіває за нього, дізнавшись про нове нещастя, яке його спіткало, вирішила цього вечора відвідати його разом з тіткою і словами втіхи й надії додати йому стійкості, щоб протистояти випробуванням долі.

Коли сеньйора Авалос пішла, Бускерос знову увірвався в кімнату й сказав:

— Що я чую? Прекрасна Інеса хоче нас відвідати цього вечора? Оце справжній доказ кохання! Бідна дівчина навіть не думає, що цим нерозважним вчинком може погубити себе назавжди; але ми подумаємо за неї. Сеньйоре дон Лопес, я біжу до своїх друзів, розставлю їх на чатах і накажу, щоб нікого чужого не впускали в дім. Будь спокійний, я беру справу в свої руки.

Суарес хотів щось відповісти йому, але дон Роке вискочив, як ошпарений. Бачачи, що наближається нова буря і що Бускерос знову задумав якусь витівку, я, не сказавши ні слова хворому, побіг чимшвидше до Толедо й розповів йому про все, що сталося. Кавалер наморщив чоло, замислився й сказав, щоб я повернувся до Суареса й запевнив його, що він докладе всіх зусиль, аби не дати нахабі наробити дурниць. Увечері ми почули, як біля дому зупинилася карета. Через хвилину увійшла Інеса зі своєю тіткою. Щоб не стати ще одним нахабою, я тихцем вислизнув за двері, аж тут знизу добіг до мене якийсь галас. Спустившись вниз, я побачив Толедо, який бурхливо сперечався з якимось незнайомцем.