Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

Потім він вирушав до книгарні Морено, довіру якого зумів завоювати, брав потрібні йому книжки і повертався додому. Через якийсь час виходив щось з’їсти, повертався до себе перед першою й працював аж до восьмої вечора. Після праці грав у пелоту з сусідськими хлопцями, випивав чашку шоколаду й лягав спати. Неділю він проводив поза домом, обдумуючи роботу на наступний тиждень.

У цей спосіб Ервас міг щороку присвятити близько трьох тисяч годин завершенню свого універсального твору, що через п’ятнадцять років витворило в сумі сорок п’ять тисяч годин. Врешті-решт ця незвичайна праця була завершена так, що ніхто в Мадриді ні про що не здогадувався, бо Ервас ні з ким не підтримував близьких стосунків, нікому про свій твір не згадував, прагнучи несподівано здивувати світ, представивши йому незмірний об’єм знань. Він завершив свій твір, якраз коли йому виповнилось тридцять дев’ять років, і тішився, що почне свій сороковий рік на порозі величезної слави.

І разом з тим, якийсь смуток наповнював його душу. Звичка до постійної праці, підтримувана надією, була для нього найкращим товаришем, заповнюючи всі хвилини його життя. Тепер він втратив це товариство, й нудьга, якої він раніше ніколи не знав, почала мучити його. Цей стан, цілком новий для Ерваса, порушив весь спосіб його життя.

Він перестав шукати самотності, й відтоді його бачили в усіх публічних місцях. Він справляв таке враження, наче хотів розмовляти з усіма одразу, але нікого не знаючи й не вміючи вести розмову, відходив, не промовивши й слова. Однак тішив себе думкою, що невдовзі весь Мадрид знатиме його, шукатиме його товариства й говоритиме тільки про нього.

Його мучила жага розваг, і він вирішив відвідати свої рідні краї, невідоме нікому містечко, яке він сподівався уславити. Протягом п’ятнадцяти років він дозволяв собі одну єдину розвагу — грати в пелоту з сусідськими хлопцями; тепер він радів думці, що зможе віддатися цій розвазі там, де провів перші дитячі роки.

Однак перед виїздом він хотів ще натішитися виглядом своїх ста томів, упорядкованих на одному великому столі. Рукопис був такого самого розміру, який мав вийти з друку, тож він довірив його палітурнику, повелівши витиснути на корінці кожної книжки назви окремих наук і порядкові номери, від першого на «Загальній граматиці» аж до сотого на «Аналізі». Через три тижні палітурник приніс книжки, стіл вже був приготований. Ервас розставив на ньому довгий ряд томів, чернетками й копіями, які позалишалися, радісно розпалив піч. Потім він замкнув двері на подвійні засови, опечатав їх власного печаткою і виїхав до Астурії.

Вигляд рідних околиць дійсно наповнив душу Ерваса очікуваною насолодою; тисячі солодких і невинних спогадів витискали йому з очей сльози радості, джерело яких, як здавалося, двадцять років сухої і виснажливої праці повинні були повністю осушити. Наш поліграф охоче провів би решту свого життя в рідному містечку, але стотомний твір кликав його назад до Мадрида. Тому він вирушає до столиці, приїздить до себе, знаходить на дверях незаймані печатки, відмикає їх… і бачить своїх сто томів подертими на клаптики, видертими з палітурок, зі сторінками перемішаними й розкиданими по підлозі. Від цього страшного видовища в нього помутилося в голові; він упав серед залишків свого твору й втратив притомність.

Біда чорна, а причина її зводилася до наступного: Ервас раніше ніколи не їв удома, тому щурі, яких було так багато в інших домах Мадрида, не мали чого навідувати його квартиру, бо знайшли б там щонайбільше кілька зіпсованих пер. Але зовсім інша справа, коли в кімнату принесли сто томів, промазаних свіжим клеєм, і коли того самого дня власник покинув квартиру. Щурі, приваблені запахом клею, заохочені мовчанням, зібралися всі разом, поперевертали, погризли й подерли книжки.

Ервас, коли опритомнів, помітив, як одна з цих потвор тягне в свою нору останні сторінки його «Аналізу». Ерваса, мабуть, ніколи раніше не охоплював гнів, але зараз він не зміг стримати раптового вибуху, кинувся на роздирача своєї трансцендентальної геометрії, вдарився головою об стіну й знову впав непритомний.

Прийшовши до тями ще раз, він позбирав клапті, розпорошені по всій кімнаті, вкинув їх у скриню, після чого всівся на ній і поринув у найчорніші думки. Невдовзі його всього прошив дрож, і в бідного вченого сталося розлиття жовчі, поєднане з комою і лихоманкою. Його віддали в руки лікарів.

Тут цигана відволікли справами табору, і він відклав дальшу розповідь на наступний день.

---

День п’ятдесятий

---

Наступного дня ватажок, побачивши, що всі зібралися, почав так:

Подовження історії Дієґо Ерваса, розказаної його сином, Проклятим Пілігримом

Позбавлений щурами слави, покинутий лікарями, Ервас усе ж знайшов співчуття у жінки, яка доглядала за ним під час хвороби. Вона не жаліла зусиль, і невдовзі щаслива криза зберегла йому життя. Це була тридцятирічна дівчина по імені Маріка, яка з жалості прийшла опікуватись ним, щоб віддячити цим за привітність, з якою він розмовляв іноді вечорами з її батьком, сусідом-шевцем. Ервас, одужавши, відчув до неї величезну вдячність.

— Маріко, — сказав він їй, — ти врятувала мені життя й зараз скрашуєш моє одужання. Скажи, що я можу для тебе зробити?

— Ти міг би, сеньйоре, зробити мене щасливою, — відповіла вона, — але я не смію сказати, яким чином.

— Говори, — перервав її Ервас, — і будь певна: я зроблю все, що в моїх силах.

— А якби, — сказала Маріка, — я попросила, щоб ти зі мною одружився?

— З величезною охотою й від усього серця, — відповів Ервас. — Ти годуватимеш мене, коли я буду здоровий, доглядатимеш за мною під час хвороби й захистиш мене від щурів у разі, якби я на якийсь час виїхав з дому. Саме так, Маріко, я одружуся з тобою, коли тільки ти захочеш, а чим швидше це станеться, тим краще.

Ервас, який ще не набрався сил, відчинив скриню, де зберігалися залишки енциклопедії. Він хотів позбирати ці записки, але стався рецидив, який дуже його ослабив. Коли він нарешті одужав, то одразу пішов до міністра фінансів і розказав йому, що пропрацював п’ятнадцять років і підготував учнів, які можуть його замінити, що він підірвав собі здоров’я, і попросив увільнити його від служби й призначити йому довічну ренту в розмірі половини його платні. В Іспанії неважко отримати такого роду милість, тож Ервас дістав, чого просив, і одружився з Марікою.