Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

— Сеньйоре, — говорив чужоземець, — кажу тобі, що я увійду сюди. Моя наречена призначає собі в цьому будинку побачення з якимось міщанином з Кадикса, я це знаю напевне. Приятель цього негідника в присутності мого управителя вербував «Під Золотим Оленем» якихось галабурдників, які мали допомогти йому пильнувати, щоб ніхто не сполошив пару голубочків.

— Вибач, сеньйоре, — відповів Толедо, — але я ніяк не можу дозволити тобі увійти в цей дім. Я не заперечую, що нещодавно сюди увійшла молода жінка, але це одна моя родичка, яку я нікому не дозволю ображати.

— Брехня! — вигукнув незнайомець. — Цією жінкою є Інеса Моро, моя наречена.

— Сеньйоре, ти назвав мене брехуном, — сказав Толедо. — Байдуже, маєш ти слушність чи ні, але ти образив мене, тому тут, на цьому місці даси мені сатисфакцію. Я кавалер Толедо, брат герцоґа Лерми.

Незнайомець підняв капелюха й відповів:

— Герцоґ Санта Маура, до твоїх послуг, сеньйоре.

Сказавши це, він відкинув плащ і добув шпагу. Ліхтар, повішений над дверима, кидав бліде світло на дуелянтів. Я припав до стіни, чекаючи кінця цієї нещасної пригоди. Раптом герцоґ випустив шпагу з рук, схопився за груди й звалився на землю. Саме в ту мить, на щастя, лікар герцоґа Лерми прийшов провідати Суареса. Толедо підвів його до герцоґа й з тривогою запитав, чи рана смертельна.

— Нічого подібного, — відповів лікар. — Накажіть його лише якнайшвидше перенести в дім і перев’язати, через кільканадцять днів він буде здоровий, шпага навіть не торкнулася легенів.

З цими словами він дав пораненому нюхальну сіль. Санта Маура розплющив очі; кавалер тоді підійшов до нього й сказав:

— Вельможний герцоґ, ти не помилявся, прекрасна Інеса тут, у молодого чоловіка, який кохає її більше власного життя. Після того, що між нами сталося, я гадаю, що у вашої ясновельможності достатньо шляхетності, аби не примушувати молоду дівчину до укладення шлюбу, який їй зовсім не до серця.

— Сеньйоре кавалере, — слабким голосом відповів Санта Маура, — не випадає мені сумніватися в правдивості твоїх слів, однак мене дивує, що сама Інеса не попередила мене, що її серце вже їй не належить. Кілька слів з її вуст чи кілька літер, написаних її рукою…

Герцоґ хотів ще говорити, але знову знепритомнів; його понесли в його будинок, Толедо ж побіг нагору сповістити Інесі, чого вимагає її залицяльник, який погоджується залишити її в спокої й зректися її руки.

Що ж вам ще сказати? Ви самі можете вгадати кінець пригоди. Суарес, переконаний, що красуня кохає його, швидко одужував. Він втратив батька, але здобув приятеля і дружину, бо батько Інеси не поділяв ненависті, яку відчував до нього небіжчик Ґаспар Суарес, і охоче дав дозвіл на шлюб. Молоде подружжя одразу після шлюбу виїхало до Кадикса.

Бускерос проводжав їх кілька миль за межі Мадрида й зумів вициганити у молодого за уявні послуги гаман золота. Щодо мене, то я гадав, що доля ніколи більше не зіштовхне мене з незносним нахабою, до якого я відчував невимовну відразу, проте сталося інакше.

Я вже якийсь час помічав, що дон Роке називає прізвище мого батька. Я передбачав, що це знайомство не може бути для нас корисним, тому почав стежити за кожним його кроком і дізнався, що Бускерос має родичку по імені Ґіта Сімієнто, яку він хоче неодмінно видати за мого батька, знаючи, що дон Авадоро — людина заможна, може, навіть багатша, ніж усі думають.

У кожному разі, прекрасна Ґіта вже знімала квартиру в домі по вузькій вуличці, на яку виходив балкон мого батька.

Тітка моя жила тоді в Мадриді. Я не міг утриматись, щоб не обняти її. Достойна сеньйора Даланоса, побачивши мене, розчулилась до сліз, хоча й заклинала мене не показуватись на людях, доки не мине час моєї покути. Я розповів їй про наміри Бускероса. Вона вирішила, що необхідно покінчити з ними, й пішла порадитись до свого дядька, шановного театинця Херонімо Сантоса, але той рішуче відмовив їй у допомозі, твердячи, що він, будучи монахом, не повинен втручатися в мирські справи, а в родинні справи втручається тільки тоді, коли йдеться про примирення ворогуючих чи запобігання розпусті, а про будь-які інші випадки він навіть чути не хоче. Полишений на самого себе, я хотів був довіритись кавалерові; але тоді мені б довелося розповісти йому, хто я, чого я аж ніяк не міг зробити, не порушивши законів честі. Тим часом же я пильно стежив за Бускеросом, який після від’їзду Суареса причепився до Толедо, хоча зовсім не так настирливо, і щоранку приходив запитати, чи не потрібні кавалеру його послуги.

Коли циган дійшов до цього місця, один з його ватаги прийшов доповідати йому про все, що було зроблено, і того дня ми більше не бачилися.

День сорок восьмий

Наступного дня, коли ми всі зібралися, циган, поступаючись нашим проханням, продовжив свою розповідь.