Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Мені подобається тут обідати, — пробелькотів коротун (видавалося, ніби він боїться власної тіні) після того, як Улісс назвав своє ім’я. — Тут, мабуть, найкраще місце для споглядання ранчо Мак-Каллоу. І струмок такий прохолодний…

Вони ще посиділи, погомоніли трохи, а потім хлопець спитав:

— А що, власне, трапилося з людьми, які тут жили?

— Повбивали їх.

— І… хто це зробив?

— Мак-Каллоу. Хто ж іще?

Розділ 62

Щоденники Пітера Мак-Каллоу

15 вересня 1917 року

Відчуваю, як у моїй душі поволі холонуть усі почуття, що кипіли в ній протягом останнього часу. І це для мене ще страшніші муки. Тепер-бо я, спокійно озираючись на всі свої прожиті роки, бачу там лише мрії, що так і не збулися.

Не припиняю думати про те, що поранення Ґленна зробили виправданням для вбивства майже двох десятків невинних людей. Обидва мої сини нині — десь у казармах, а невдовзі опиняться аж за океаном; у будинку панує мертва тиша, мов у якомусь стародавньому склепі. До речі, про древність: за всю відому історію людства полярною зіркою називали чотири різні зорі. Люди ж чомусь без упину торочать, що ніколи не зникнуть із лиця Землі.

18 вересня 1917 року

Вирішив допомогти вакуерос перевірити всі наші огорожі після сильного дощу. І помітив кістку, що стирчала з грязюки біля струмка, який висох. Вона вже повністю закам’яніла, і я зрозумів, що їй багато тисячоліть. Адже тільки дуже древні кістки брязкають, мов залізяки, коли по них чимось удариш.

20 вересня 1917 року

Сьогодні до мене завітав Аб Джефферсон з агенції Пінкертона — нібито з візитом ввічливості. Ми сіли в моє авто й, коли від’їхали на досить далеку відстань, він повідомив мене, що його агенти знайшли в Ґвадалахарі трьох жінок на ім’я Марія Ґарсія, які нещодавно туди прибули. І сказав, що має їхні адреси.

Я змушений був загальмувати.

— Піте, серед мексиканських прізвищ Ґарсія — чи не найпоширеніше, — заспокійливо поплескав мене по спині агент. — Це, напевно, сільські дівчата.

— Усе одно це вже щось.

— То що, мені відправити до них агентів?

— Ні, не треба.

Написав листа — мовляв, благаю мою Марію відгукнутися. Потім — іще два таких самих. До вечора відпочивав на дивані, насолоджуючись відносним спокоєм, адже привид, передумавши висіти просто наді мною, перемістився до одного з темних кутків.

Розділ 63

Ілай Мак-Каллоу