— Я бачився із Шером Вошберном цими днями, — мовив він. — І почув від нього твоє ім’я, що здалося мені знайомим. А потім знайшов папірця, на якому записав його колись.
Я просто витріщився на нього.
— Твій батько дуже багато розповідав про тебе всім нам.
— Та хто ви такий?
— Я приїхав сюди верхи з Накадоче. Купив собі там ферму… Та завжди пам’ятав, що повинен передати це тобі.
Усередині торби була жилетка, зроблена з акуратно зшитих між собою скальпів. їх було кілька десятків: деякі — з волоссям, деякі — без; шкіра в усіх них була досить темною.
— Це все індіанські скальпи, — мовив мій гість. — Можу заприсягтися, чорт забирай, якщо ти в цьому сумніваєшся. Свого часу я допомагав твоєму татові вичищати і зшивати десь половину з них.
Я взяв жилетку до рук і відчув, яка вона м’яка на дотик. У такій самій колись звелів себе поховати Тошавей…
— Я можу чимось віддячити вам за це?
Він похитав головою, а тоді хотів сплюнути на підлогу, та стримався.
— Ходімо звідси на вулицю, — запропонував я.
Ми неквапно йшли поряд у напрямку околиці міста.
— Ти ж знаєш, що він тоді кинувся навздогін за тобою? — мовив мій супутник. — Місця собі не знаходив… Добрався аж до Ллано, і вже тоді згубив слід.
— Кхм… — тільки й сказав я.
— Він зробив усе, що міг, аби знайти тебе.
Діставшись річки, ми задивилися на воду — мовчки (а що ще могли ми сказати одне одному?). Я запропонував йому жувального тютюну, і він, узявши шматочок, поклав його до рота. Повз нас пропливали човнярі, кваплячись доставити всілякі товари поселенцям, які жили вище за течією.
— Твій тато був не такий, як усі, — він нарешті порушив мовчанку. — Відчував індіанців за їхнім запахом — немов той вовк.
— Як він загинув?
— Я пам’ятаю, — неквапно заговорив він, далі дивлячись на річку, — як колись, стоячи на Конґрес-Авеню, можна було чути одним вухом постукування більярдних кульок у салуні, а другим — бойові кличі індіанців. Будинків тут стояло тоді три чи чотири десятки. А тепер — он як усе розрослося…
Він озирнувся, щоб подивитися на місто, де нині мешкали тисячі людей. Нижче за течією поромник перевозив пасажирів, і гроші рікою текли до його кишені.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 203. Приємного читання.