— Двоє, — відказав я.
— Ви впевнені, що не збираєтеся залишитися тут іще на якийсь час?
— Та не переймайся так. Якщо побачиш індіанців, просто запроси їх повечеряти перед жерлом твоєї гармати.
— Удруге вони, хи-хи, на це навряд чи поведуться.
Звісно ж, це була не його гармата, а Бена Літона — славнозвісного мисливця за скальпами, який помер кілька років тому (як я підозрюю, саме він очолював загін білих, які свого часу мало не добралися до нас із Тошавеєм). Голл узяв собі за жінку його вдову, але так і не припинив заздрити йому, навіть мертвому: знав-бо, що ніколи не зможе здобути такої гучної слави, як він. Це ж Літон, і ніхто інший, одного разу вбив пострілом із гармати цілу юрбу індіанців. Було це так: він запросив їх на обід, а коли вони заходилися їсти — непомітно вислизнув з-за столу й вистрелив із гармати, що була заздалегідь заряджена картеччю та ретельно схована за шторою. Постріл цей ущент розніс і Літонову їдальню, і всіх гостей, які так і не встигли зрозуміти, що їх знищило. Після цього вже ніхто не наважувався красти коней у Бена Літона.
Наступного ранку ми з Лайонсом прокинулися… а от Мак-Давелл — ні.
— Я проклятий, — скрушно похитав головою Лайонс.
— Здається, на Мак-Давелла звалилося гірше прокляття, ніж на тебе.
Мені несила було вислуховувати його скарги на життя, адже моя рана всю ніч не давала мені спати. А тут — ще й копай могилу…
— Та ні, — мовив він. — Я маю на увазі, що всі навколо мене — умирають, а я й подряпини не маю.
— То й що? Я такий самий.
— За шість місяців, що ми їздимо разом, ти вже двічі був поранений стрілою.
— Але ж і тоді, і тепер стріла не зачепила життєво важливих точок.
— Так чи інакше, ти — був поранений, а я — ні. Не бачиш різниці? А я, чорт забирай, бачу…
Мені так і не вдалося переконати його в тому, що ніякої різниці тут насправді немає. Він пішов із рейнджерів за рік до того, як ми вступили до Конфедерації. Поїхав жити до Нью-Мексико й загинув там, попри свій талан і міцне здоров’я.
Продавши в Остіні все, що нам дісталося від команчів (тобто коней, зброю та сідла), ми з Лайонсом узяли кожен свою половину виручки й роз’їхалися в різні боки: він — у черговий похід, я — до судді Блека, якому захотів віддячити. Він-бо два роки тому забезпечив мене конем та зброєю, і я, розбагатівши, тепер міг заплатити йому за все це (частину свого багатства я витратив на новий одяг). Суддя не захотів брати грошей, але сказав, що дуже радий бачити мене — тепер уже справжню білу людину. Він запросив мене до столу, і я пообідав разом із ним, його дружиною й трьома доньками. Дівчата були просто в захваті від того, що я приїхав, а їхня мати вже не гнівалася на мене так сильно.
— Я знала, що це піде тобі на користь, — мовила вона. — Тобі справді потрібно було стати бодай трошки цивілізованішим.
Я не сказав їй, що разом із рейнджерами займався тим самим, що й під час походів з індіанцями… Що ж до дівчат, старша й середуща під час обіду пускали мені бісики. Це було б не так уже й погано, якби мені після того страшенно не захотілося сексу. Тож за наступні кілька днів я витратив усі свої заощадження на місцевих повій.
У місті, переповненому жебраками, волоцюгами, сутенерами та всілякою іншою нечистю, я почувався, мов у смердючій клітці. Мені довелося продати свого пістолета «Деррінджер», щоб купити дванадцять доз каломелю (я заливав його собі в обидві діри, боячись, що підхопив сифіліс). Потім я заклав у ломбарді один зі своїх кольтів і знайшов кімнату в найдешевшому готелі міста, сподіваючись, що техаський уряд незабаром знову нашкребе грошенят, щоб зібрати нові загони рейнджерів.
Одного разу до моєї кімнатки прийшов якийсь суб’єкт і простягнув мені торбу із сиром’ятної шкіри — наче приніс довгоочікувану посилку. Торбу я взяв, утім одразу не відкрив. Простяг руку до задньої кишені, де носив «Деррінджера»… та ж я його продав! Ну, гаразд — біс із ним. Цей жалюгідний тип, схожий на помічника трунаря, з чотириденною щетиною та в пом’ятому капелюсі, усе одно не становить небезпеки для мене.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 202. Приємного читання.