Розділ «Філіпп Майєр Син»

Син

Я промовчав.

— Тепер я розумію, — вів далі Мартін, — що саме через цю схожість вони нас і вб’ють. Ми з тобою, звичайно ж, безсилі перед своєю долею, та вони такі ж безсилі перед своєю. Тому вони й уб’ють нас. Ми-бо нагадуємо їм їх самих — те, що чекає на них згодом.

— Та замовкни вже! — не витримав я.

— Вони ж не звертають на нас уваги, — відповів він.

Це була правда — індіанцям зараз було байдуже, розмовляємо ми чи ні. Після того, як суперечка закінчилася, команчі, які наполягали на розправі з нами, підбігли до нас і знову заходилися нещадно лупцювати.

Коли все було скінчено, мій брат лежав, нерухомий, серед каменів, утупившись поглядом у небо. Він був іще живий… А я, захлинаючись власною кров’ю, підповз до річки. Перед очима в мене все розпливалося, і тому камені наче витанцьовували переді мною. У голові крутилася одна-єдина думка: якщо індіанці вб’ють нас із братом одночасно — це буде найкраще, що тільки може з нами трапитися. Раптом я помітив вовка, який стежив за мною з верхівки скелі. І пригадав того, якого я застрелив учора (тепер я зрозумів, що то був дуже поганий знак). Потім я згадав про тіла матері й сестри, до яких, певно, уже добралися дикі тварини. Але щойно я заплакав, мене уперіщили по голові.

Мій брат немовби схуд одразу фунтів на двадцять, а численні садна та подряпини надавали йому ще жалюгіднішого вигляду. Тим часом індіанці осідлали коней. Зрозумівши, що зараз мене посадовлять на поні, я напився води з річки, щоб бодай трохи приглушити страшенний голод.

— Ти теж напийся, — сказав я братові.

Проте Мартін лише похитав головою. Він лежав, прикриваючи руками свій сором, доки індіанці не здійняли нас на ноги.

— Хоч наступного разу попий води, — мовив я.

— Я думав, що це вже все, — обізвався він. — Аж раптом зрозумів, що ще живий. Як жорстоко…

— Краще навряд чи буде, — сказав я гірку правду.

Його плечі здригнулися.

Індіанці знову погнали коней труськом. Якщо команчі й були втомлені та голодні, то нічим не видавали цього (вони були збуджені, однак не стривожені). Озираючись час від часу, я бачив, як вони поступово просуваються вузькою стежкою на своїх конях. А Мартін тим часом знову розпочав свої балачки.

— Знаєш, Ілаю, — мовив він, — я бачив усе, що вони робили з мамою та Ліззі. Я завжди думав, що, якщо людину розрізати, то з неї вилетить душа. Ліззі ж порубали на дрібні шматочки, і я не бачив, щоби з неї щось вилетіло. Я певен, що побачив би. Але нічого не сталося…

Я мовчав, наче він говорив не до мене. На якусь мить запала тиша. Та потім брат знову взявся за своє.

— Ти можеш уявити собі, щоб білі люди могли отак спокійнісінько проїхати стільки, скільки проїхали ці індіанці, і їхати собі далі?

— Ні.

— Їх називають язичниками, червоношкірими дияволами. Але тепер я розумію, що вони якісь напівбоги. Я б навіть назвав їх богами, якби не бачив на власні очі, що їх можна вбивати.

— Прошу тебе, замовкни…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 15. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи