Розділ «Нездоланний»

Він продовжив свій рух прямо, знайшов вітальню та поглянув на диван. Великий старий предмет меблів. На ньому легко могло розміститися троє людей. Плюс неординарні підлокітники з вигадливим візерунком. Диван був досить довгим. Він наполовину ніс, а наполовину тягнув його туди, звідки прийшов. У коридор спальні. Там він поставив його вертикально, проштовхнув ще трохи вперед, а тоді знову опустив, цього разу боком, затиснувши між дверцятами ляди та протилежною стіною. Одну діру він залатав.

Після цього вони всі разом вийшли на передню веранду та почали думати, де приблизно міг би бути другий вихід, роблячи це методом простого підрахунку, а ще багато використовуючи вказівки пальцем, жестів та наочного пояснення. Будинок був прямокутної форми, як і більшість будинків, а це означало б, що і їхній притулок був би такої самої форми і розташований він був у такому ж напрямку. Мусив бути, це вже напевне. В архітектурному плані тут і думати не було про що. А людська природа підказувала їм, що якщо центральний вхід був із одного боку, то аварійний люк мусить бути з іншого. Тож тунель мав би проходити крізь центр будинку, перпендикулярно до торцевої стіни, лежати просто під будівлею і продовжуватися десь до генератора чи, можливо, до меншої будівлі поруч із ним.

Було б логічніше, якби це був саме сарай із генератором. Стійка бетонна основа, розумно спроектована, вона без проблем поєдналася б із початком тунелю. Зверху над ним було розташоване постійно працююче обладнання, яке часто перевіряли. Чисто, раціонально та безпечно. Ніякого сміття тут не накопичувалося. Ідеальний аварійний люк. З усіх можливих правильних на це причин.

Проте з усіх неправильних причин вони б обрали меншу будівлю. Вони ж збиралися втекти крізь цей вихід не лише від природи. У найгіршому випадку, від людей також. Не було сенсу вилазити з укриття в якомусь логічному місці.

У меншій будівлі двері були подвійними, як у стареньких гаражах. Замок на дверях заіржавів у відкритому положенні, що, на думку Ричера, ще більше грало на користь цієї будівлі. Відсутність замка була б найбезпечнішим варіантом. Ключі могли десь і загубитися. Просто безглуздо заледве спромогтися звідкись втекти, а тоді провести ніч у замкненому сараї.

Вони розчахнули двері навстіж і побачили там цілу купу сміття. Найбільше там було металобрухту та старих бляшанок із фарбою. На підлозі лежав шмат заляпаної фарбою тканини. Тут не було робочого обладнання, яке часто перевірялося. Тут не було ні чисто, ні раціонально, ні безпечно. Навряд чи це було потрібним їм місцем. За винятком однієї речі.

Купу сміття було якось майстерно викладено. Там, де за логікою та законами гравітації мало б щось лежати, нічого не було. А ще тут і там були порожні місця, які певним чином були з’єднані одні з одним, наче сплановані так для того, щоб між ними могла пробігти людина і вибратися назовні вдвічі швидше.

Найбільша порожнеча знаходилася навколо невеликої випуклості біля заляпаної фарбою тканини. Ричер потягнув тканину вбік, і вони побачили там ляду, схожу на ту, яку вони бачили в будинку. Тільки ця не була розташована під кутом, вона рівно лежала на підлозі і була зацементована навколо. Вона була зачиненою.

«Вражаюче», – підмітив Ричер.

Ченґ пішла далі, щоб знайти вантажівку із ключами в замку запалювання, а Ричер та Вествуд узялися розчищати металобрухт, щоб вона могла заїхати сюди, коли нарешті знайде машину. Вона повернулася із тим самим фургоном, яким група їхала з їдальні. Вона заїхала всередину і почала їздити туди-сюди, аж поки ліве переднє колесо не опинилося зверху на ляді.

Друга діра також була зачиненою. Ченґ вилізла з машини, оглянула весь металобрухт і запитала:

– Що це в біса таке?

Це було хороше запитання.

Метал увесь виявився м’якою сталлю. Деякі предмети були металевими трубами з поперечною насічкою, деякі звичайними твердими стрижнями, а деякі листами металу, зігнутими в дивакуваті закручені фігури під кутом сорок п’ять градусів. Усі ці предмети були заіржавілими, а більшість із них ще й вимащені в деяких місцях якоюсь чорною фарбою чи барвником. Більша частина труб та всі стрижні були зварені докупи й скріплені болтами докупи в секції огорожі. Деякі з них були розміром два на чотири, деякі – чотири на чотири, а деякі були завбільшки шість на три. Усі вони кинуті в недбалу та сплутану купу. Огорожа, яку вони розбили своїм канавокопачем, була зроблена із дерева та поставлена у вигляді повздовжніх та поперечних жердин, із прикріпленим до неї колючим дротом. Металевої огорожі на території не було. Як і в цілому районі, за спостереженнями Ричера. А може, навіть у цілому штаті. Секції були різними. Вони були зовсім різних розмірів, і не було жодного прийнятного способу скріпити їх разом. Не було жодного сенсу майструвати огорожу, де одна коротка секція була б три фути заввишки, інша шість, а ще одна – чотири. Плюс деякі отвори для болтів також були зроблені неправильно. Одні з них були вирівняні вертикально, а інші – горизонтально. У деяких секціях були петлі. Це була не огорожа.

Ченґ сказала:

– О Боже, це клітки!

Одну восьму металевого листа було розрізано на смужки, а тоді загорнуто, викувано та зварено у вигляді різних форм. Такі самі заржавілі та замурзані чимось чорним, як і решта листів. На шарнірах висіли кільця по три дюйми в діаметрі, із викарбуваними на них вічками у формі параболи. Також там були з’єднані шарнірами кільця по шість дюймів у діаметрі, із довгими шипами на них. Паски для жорстоких ігор. Ще там були грубі залізні маски, пінцети та цвяхи.

– Чорні плями, – сказала Ченґ. – Гадаю, це може бути кров.

Вони позадкували в напрямку подвійних дверей та стали під сонячними променями. Було холодно. Вони озирнулися та подивилися назад на будинок. А ще на номер для самогубців поруч із ним.

Ричер сказав: