Розділ «Нездоланний»

Якась незначна частина Ричерового мозку не хотіла стріляти в одноокого. Він нещасний старий каліка. Це здавалося несправедливим. Ось тільки зараз він був нещасним старим калікою, який націлив смертельну зброю на Ченґ. Тож Ричер прицілився. До нього було приблизно дев’яносто футів. Він тримав його на прицілі. Було чітко видно тоненьку, як голка, поділку в закритому кільці. Він зупинив свій погляд на її зображенні. На кожній її деталі, до найменшої крапки. Гостра, як лезо. Приціл був розмитим. Ціль також. Для найбільшої точності. Як його і вчили. Головною зараз була мушка. У результаті все зійдеться докупи. Розмито, чітко, розмито. І все дійсно зійшлося. Усі три речі стали одним цілим. Вишикувалися в одну лінію. Непохитні, як скеля.

Він вистрелив. Те саме. Траєкторія пострілу йшла вгору. Цього разу до цілі було дев’яносто футів, а не вісімдесят. Це на дванадцять відсотків довше в повітрі. На дванадцять відсотків вищий політ. Куля поцілила одноокому в нижню частину щелепи. У продовгуватий мозок. Туди, де відбувся перший непевний вияв розумової діяльності. Маленький зародок, що відбувся сотні мільйонів років тому. Первісний мозок. Десь із дюйм завтовшки. Куля пройшла крізь нього за тисячну долю секунди. Цільнометалева оболонка. Гідростатичний тиск просто розірвав її. Чоловік помер ще до того, як звук пострілу зник за огорожею. Він упав, наче вибиті двері.

Канавокопач під’їжджав дедалі ближче. Свинар почав бігти.

Ричер перемкнувся на автоматичний режим, випрямився і почав стріляти, розсікаючи дулом повітря, наче бризками фарби. Решта магазина, двадцять вісім патронів, його власна швацька машинка. Проте жоден із них не поцілив. Усі надто низько. Він не стояв твердо на ногах. Не тримав рівновагу. Відчував запаморочення. Проте тимчасово. Він потряс головою, і все повернулося до норми.

Ченґ почала стріляти знову. Уже третій магазин. Повний автомат. Проте занадто високо. З даху почало розлітатися покриття. Їхній противник на повній швидкості тікав геть із поля зору.

Канавокопач під’їхав іще ближче.

Тоді Ричер почав бігти, пірнаючи крізь пшеницю, мнучи під собою її пагони, переступаючи, борсаючись та плутаючись у ній, він зрізав кут до стежки, по якій їхав канавокопач. Вествуд побачив його крізь бокове скло і зупинився. Ченґ бігла з іншого боку, проте вона не зупинялася. Вона оббігла машину та міцно обійняла Ричера.

Вона запитала:

– З тобою все гаразд?

Він відповів:

– Я тримаюсь.

– Ти прибрав двох.

– І ще двоє залишилось. У машині їх було четверо.

– Як ми це зробимо?

– Спочатку нам треба їх знайти.

– Ти казав про кімнату безпеки.

Вони залізли назад у кабіну, ставши боком праворуч та ліворуч від Вествуда, оточивши його з флангів. Спереду нічого не було видно. Вествуд запитав:

– Де б вони збудували цю кімнату?

– Вони нічого не будували, – відповів Ричер. – Вона в них уже була. Я впевнений, що на кожній фермі така є. Як захист від якихось надзвичайних подій.

Ченґ додала: