Розділ «Нездоланний»

– Ви можете це зробити? Якщо захочете?

Хлопець відповів:

– Я робив це ще відтоді, коли тільки з’явився «андернет»[23]. І невидима Мережа. Стало складніше, проте і я став кращим.

– Наш пункт призначення може бути непросто зламати.

– Ламати завжди легко. Знайти непросто.

– То що змусило вас виділити нам годину свого часу? Крім можливості заробити?

– А у вас є інший мотив, крім можливості заробити? Чи в когось іншого? Власне, я нічого за це не зароблю.

– Тоді чому ви це робите?

– Тому що якийсь хлопець вирішив, що він страшенно розумний.

– Але ви розумніші за нього? І мусите це довести?

– Я не мушу цього доводити. Я хочу це доводити. Час від часу. Лише з поваги до людей, які справді є дуже розумними. Стандарти мусять щось означати.

– Ви намагаєтеся привести мене до такого ж висновку. Боротьба двох его. Я проти них у ролі програміста. Гарна спроба. Ви ж мене добре знаєте попри те, що ми щойно зустрілися. Але я пішов далі. Я тепер щасливий. Я кращий за них. Я це знаю і я в цьому певен. І я більше не бачу потреби виставляти це напоказ. Навіть час від часу. Навіть із поваги. Не те щоб я не поважав ваші почуття. Колишній я з вами би погодився.

– А з чим би погодилися ви теперішній?

– Розкажіть мені про вашого зниклого. Він чимось може мене зацікавити?

– Це чоловік тридцяти п’яти років, який страждає на те, що лікарі називають ангедонією, а його тітка визначає як те, що поділка на його шкалі щастя застрягла на нулі. В усьому іншому він адекватна розумна людина. Більшість часу його організм прекрасно функціонує.

– Він мешкав сам?

Ричер кивнув.

– У притулку.

– Зник?

– Так?