Розділ «Нездоланний»

Ричер сказав:

– Краще не буває. Ось тільки голова досі болить.

– Жодної реакції?

– На що?

Вона вказала на екран телевізора.

– На це.

– У мене досі дзвенить у вухах.

– Я не це мала на увазі.

– Я нікого не чіпаю, поки мене ніхто не чіпає. Це вони ризикують, а не я.

– Ти не засмутився?

– А ти?

– Що то була за машина, яку ти бачив на фермі опівночі?

– Вона виглядала лише плямою вдалині. На ній був якийсь освітлювальний прилад. Як решітка з ліхтарями, проте висіло все це над кабіною. Чотири прямокутних ліхтарі, які дуже яскраво світили. Це може бути якась висока вантажівка. Більше схожа на трактор. Машиною щось посилено робили. Я бачив відпрацьовані гази навіть у темряві.

– Це міг бути канавокопач?

– Чому ти так вирішила?

– Це було того ж дня, коли зник Ківер.

Ричер сказав:

– Міг бути й канавокопач.

– Ось чому я не засмучена. На його місці могла б опинитися я, якби все сталось по-іншому. Уявімо, що Майкл зник у Сиєтлі. Тоді Мак-Кенн зателефонував би мені, а я могла покликати Ківера на підмогу. Просто зараз ти міг би бути тут з ним та шукати мене.

– Перестань.