Розділ «Нездоланний»

Ченґ сказала:

– Ми підрахували, що кадилак їздив кудись на відстань у двадцять миль. Пам’ятаєш? Двадцять миль в один бік і ще двадцять у зворотний. Тепер ми знаємо, куди він їздив. Більше й нікуди їхати на двадцять миль від Материного Спочинку. То це саме туди поїхали ті люди з потяга. Чоловік і жінка, разом із їхнім багажем. Але що далі?

Ніхто не відповів. Вествуд запитав:

– Фермери користуються «Глибинною Мережею»?

– Деякі можуть користуватися, – відповів Ричер. – Нам потрібна пошукова система.

– Цей хлопець дорого оцінює свій час?

– Ніхто не любить працювати задарма. Це я вже засвоїв.

– Він сюди не приїде. Нам доведеться їхати в Сан-Франциско.

– Як у 1967.

– Що?

Ричер відповів:

– Нічого.

Десять хвилин по тому він уже був наодинці з Ченґ у їхньому номері зі слабшим сигналом Wi-Fi.

44

Наступного ранку вони прокинулися досить швидко, із незасуненими звечора гардинами та з цілою купою думок у голові, так само, як це було минулого ранку в Чикаґо, усього лише двадцять чотири години тому. Ричер знову перевіряв свою теорію, приголомшений зростаючою прогресією. Це було за межами його очікувань. Можливо, навіть за межами розуміння. Ченґ тим часом готувалась до виїзду з міста. Вона дивилася ранкову програму на місцевому філіалі телеканалу із Фенікса, який знехтував трансляцією кулінарних програм та модних показів на користь кримінальних новин. Один репортер повідомляв про смертельну стрілянину за стрип-клубом у центрі міста, в організації якої підозрювали представника криміналітету, але найбільше в його розповіді було обережних припущень, що супроводжувалися безглуздими фото, на більшості яких було зображено зачинені ворота в рожевій огорожі, а зверху над фото бігла рухома стрічка зі словами: «Москва дісталася до Фенікса». Ричер справедливо припустив, що ці слова роздратували би всіх без винятку українців, ураховуючи, що ці дві країни тепер повністю відокремлені одна від одної, чим вони пишаються – принаймні одна з них.

У іншого репортера повідомлення було довшим. Більше не було слів «Сьогоднішнє вторгнення у приватний будинок закінчилося трагічно», бо «сьогодні» стало уже вчорашнім днем, а трагедія тепер надихала. Виходило, що місцевий лікар, який проживає за згаданою адресою, використав зброю для самозахисту і вбив трьох людей, які проникнули в його будинок, тим самим урятувавши членів своєї сім’ї від долі, гіршої за смерть. Евана Лейра показали в кадрі, знімаючи його із великої відстані, збільшивши масштаб настільки, наскільки це було можливо. Він саме відмахувався від запитань. Його гостре небажання обговорювати ситуацію сприйняли, як старомодну та непохитну скромність. Він був на півдорозі до того, щоб стати «скаженим лікарем», на підтримку чого виступало і нічне відео із трохи зернистим зображенням каталок, які викочували з його будинку під миготіння червоних спалахів світла. Також разів із п’ять наживо показали Емілі, теж на відстані. Вона була вже не в бікіні та сорочці, а в джинсах та светрі, а ще Лідію, яка втупилася поглядом у землю.

Тоді вклинилася третя репортерка, яка повідомляла, що, згідно з інформацією, наданою поліційним відділком, ці дві події могли бути взаємопов’язаними, і що троє мертвих чоловіків із будинку лікаря виявилися товаришами мертвого чоловіка зі стрип-клубу. Тоді в розмову вклинилася четверта репортерка і повідомила, що, за попередніми даними з офісу окружного прокурора, стрілянину в будинку, найбільш імовірно, визнають виправданою, а що стосується інциденту в стрип-клубі, то знаряддя вбивства було знайдено в сміттєвому контейнері поруч із клубом, проте відбитків пальців на ньому не було, через що підозрюваних наразі немає і розслідування триває.

Далі пішла програма «Десять способів приготувати курятину».

Ченґ запитала:

– З тобою все гаразд?