Розділ «Нездоланний»

– Але це може бути і його брат або кузен. Можливо, у них всі в сім’ї товстуни.

– Він схожий на боса, – заперечив Ричер. – Подивись, як він розмовляє із тим хлопцем. Здається, хлопчині зараз ой як несолодко.

І справді. Без жодних вистав. Без криків. Лише неперервний потік слів. Цій розмові не видно було кінця-краю. І саме тому вона й була настільки ефективною й жорстокою. Хлопець у хустині явно невесело проводив час. Він стояв непохитно, дивлячись кудись у повітря та мужньо зносячи цю розмову.

Ченґ сказала:

– Нам усе одно потрібно дізнатися більше. Можливо, Мерченко розподіляє завдання. Може, у нього є помічники. Можливо, є в нього брат або кузен, який вирішує питання щодо персоналу замість нього самого.

Ричер запитав:

– Твій інформатор казав що-небудь про інших членів родини?

– Вона нічого такого не казала.

– Ти можеш ще раз це перевірити?

Ченґ уже набирала номер на телефоні. Ричер слідкував за товстуном. Він нікуди не збирався йти. Принаймні поки що. Він досі розмовляв. Ченґ поставила запитання та слухала відповідь на нього. Тоді вона поклала слухавку і сказала:

– Нам нічого не відомо про членів його родини.

– Він схожий на боса, – стояв на своєму Ричер. – Ось тільки біля нього чомусь немає охорони. Жодних чоловіків у темних окулярах із навушниками у вухах. Один біля воріт таки мусить бути. Це беззаперечний мінімум. Цей тип має бути кримінальним ватажком. А його зараз повністю видно з вулиці. Ми тут собі просто сидимо, і ніхто не намагається нас прогнати.

– Мабуть, це через упевненість, – припустила Ченґ. – Або навіть самовпевненість. Він думає, що ми вже мертві. Може, йому більше немає про що хвилюватися. Він тут цар звірів. І це не обговорюється.

– Якщо він саме той.

– Нам не варто сидіти тут і гадати.

– Якби ж ми могли це робити. Я можу його звідси прибрати.

– Справді?

– Я кажу образно. Не з пістолета, звичайно ж. Мені потрібно підібратися до нього ближче, щоб не схибити.

– Всередину подвір’я?

– В ідеалі, так.