Розділ «Нездоланний»

– Зате це видавалось правильним першого разу, коли він був гамнюком, який збирався зґвалтувати тебе під дулом пістолета. З того часу він змінився? Може, він став святим мучеником, якого ми повинні негайно доправити до лікарні? Коли це сталося?

– Скільки часу це займе?

– Недовго. Він був уже в поганому стані, коли я це затіяв.

– Це так неправильно.

– Ми робимо йому послугу. Наче коню зі зламаною ногою. Ніхто вже не зможе вилікувати його шию.

І тут у неї задзвонив телефон. Чітко і ясно. Різко. Вона вправно його дістала, відсунулась убік та відповіла на дзвінок. Вона слухала. Вона шепотіла. А тоді вона відключилась.

Ричер запитав:

– Хто це був?

– Вествуд приземлився у «Небесній Гавані».

– Чудово.

– Я сказала, що ми йому передзвонимо.

– Так буде краще.

– Сім’я могла почути дзвінок телефону. Вони знатимуть, що ми досі тут.

– Вони подумають, що це дзвонить телефон у одного з цих хлопців. У кишені. Вони просто проігнорують дзвінок.

– Він уже мертвий?

– Майже. Це дуже спокійна смерть. Наче впадаєш у сон.

Тоді він відсунувся назад, перевірив пульс і не знайшов його. Він сказав:

– Час іти.

Їхня машина стояла на узбіччі за сто ярдів від них, бо коли вони приїхали, то було найближчим вільним місцем. А коли потік інших авто зник, то залишив цю машину наодинці. Вона була єдиною. Ченґ сіла за кермо. Вона розвернулась на дорозі і поїхала у тому самому напрямку, звідки вони й приїхали. У містечку було тихо. Всі потерпали від спеки. Повітря мерехтіло перед очима, граюючи синіми та золотистими відтінками, мов вода.

Обидва шлагбауми біля воріт були підняті вгору. Обидві труби, розфарбовані червоними смугами, тепер були у вертикальному положенні. Наче жирна пташка, яку підготували до запікання. Ворота були відчиненими, шлях був відкритим як назовні, так і всередину. За склом нікого не було.