Розділ «Нездоланний»

– Хочу до нього завітати.

– Навіщо?

– Заради Емілі. І сестри Мак-Кенна. І охоронця у вартівні. А ще в мене тепер болить спина та голова. Деякі речі просто не можна залишати без уваги.

Ченґ кивнула:

– А деякі речі мають побічні ефекти.

– Саме так.

– Питання Материного Спочинку так і залишається поки невирішеним. Ми скасуємо його контракт на отримання охорони. Просто відітнувши йому голову. До того як ми туди дістанемося.

– Це саме такими даними володіє твій місцевий інформатор?

– І я би ними володіла, якби мені зателефонували із Сиєтла.

Вона витягла свій телефон і почала набирати номер, спочатку Вествудів, щодо готелю, а тоді погортала список своїх контактів і знайшла свій місцевий номер. Мабуть, запасної квартири. Десь неподалік. Мабуть, у Месі, або Ґлендалі, або у Сан-Ситі. Яка обставлена шафками та поличками з одного гарнітура, а також столом та комодом. А ще комп’ютером і телефоном, і факсом, і принтером. Інвестиції в нову кар’єру. «У нас є офіси по всій країні».

Ричер підвівся та попрямував до чоловічої вбиральні, де він оглянув себе в дзеркалі, намагаючись з’ясувати, чия на ньому кров – власна чи чужа – та чи є на ньому ще якісь сліди ушкодження. Він завжди діяв дуже завбачливо. Одного разу він заарештував типа, у голові якого застряг зуб його жертви, центральний передній зуб, який нагадував своїм виглядом якусь блідо-жовту намистину із салону на пляжі. Після цього він дуже ретельно помив свої долоні, зап’ястки та передпліччя, витративши на це купу мила. Він хотів позбутися залишків стрілянини. Також дуже завбачливо. Для чого іти легким шляхом?

Коли він сів назад за столик, Ченґ повідомила йому інформацію:

– Він з України, і його прізвище Мерченко.

Ричер запитав:

– Він товстий?

– Вочевидь, він просто грандіозних розмірів.

– Нам відомо, де він провадить свої справи?

– У нього є приватний клуб на південь від аеропорту.

– Охорона?

– Цього ми не знаємо.