Розділ «Нездоланний»

– Хіба це не здається вам дивним? Хіба люди зазвичай не говорять про те, де вони живуть? Про магазини в їхньому кварталі чи про те, як далеко їм треба йти по чашку кави?

Старий відповів:

– У мене склалося враження, що він дуже соромився того місця, де він мешкав.

Вони залишили старого чоловіка в кімнаті та з’ясували, що жінка із «Довідки» уже сиділа за столом на своєму робочому місці. Вона з’явилася саме вчасно. Ченґ заново з нею познайомилася та показала їй свою недіючу картку агента ФБР, і все пішло як по маслу, проте жінка все одно не збиралася давати адресу Мак-Кенна. Вона залишалася непохитною. Вона була дуже палкою захисницею персональних даних. Вона пояснила, що вони можуть зробити запит директорові. Але Ричер припустив, що директор буде діяти не менш категорично, можливо не щодо питань захисту персональних даних, але точно щодо можливого судового позову, а тому він теж буде непохитним.

Він сказав:

– Гаразд, можете не називати мені адреси. Тільки скажіть, чи в містера Мак-Кенна є вказана адреса.

Жінка відповіла:

– Звісно, є.

– І вам вона відома?

– Так, відома. Проте вам я її не назву.

– Вона місцева?

– Я не назву вам адреси.

– Мені вона не потрібна. Мені тепер байдуже до цієї адреси. Я б навіть не став слухати, якби ви зібрались мені її назвати. Я лише хочу знати, чи вона місцева, ось і все. Це все одно ні про що мені не скаже. У кожному районі живуть тисячі людей.

– Так, вона місцева.

– Наскільки місцева? Він ходить на роботу пішки?

– Ви випитуєте у мене його адресу.

– Ні, не випитую. Мені не потрібна його адреса. Я навіть не дозволю вам її мені назвати. Я закрию пальцями вуха та співатиму «ля-ля-ля». Я лише хочу знати, чи він мешкає на відстані пішої прогулянки звідси. Це питання географії. Чи фізіології. Скільки, на вашу думку, містерові Мак-Кеннові років?

– Скільки йому що?

– Років. Його вік відрізняється від його адреси. Вам можна про це говорити. Ви можете ділитися своїми спостереженнями.

– Йому шістдесят. Минулого року йому виповнилося шістдесят.