Розділ «Нездоланний»

Ричер запитав:

– Що це означає?

Вона відповіла:

– Це означає, що його немає в обіговому списку абонентів, проте десь є інформація по ньому. За додаткові гроші, від інформатора з телефонної компанії.

– За яку суму?

– Сто баксів, мабуть.

– Ти можеш собі це дозволити?

– Якщо доведеться, я виставлю рахунок «Лос-Анджелес Таймс».

– Спочатку перевіримо інші номери. На випадок, якщо нам знадобиться гуртова знижка.

А це було дуже навіть можливим. Номер із Чикаґо виявився абсолютно тим, чого від нього чекали, – одним із десятків номерів філіалів міської бібліотеки у Лінкольн-Парку, але і номер із Міссісіпі, і номер із Луїзіани висвітились як «Довідка». Інформація, яку потрібно було дістати.

Ричер запитав:

– Як саме ми її дістанемо?

Ченґ відповіла:

– Ми звикли користуватися електронною поштою, але це не той випадок. Надто небезпечно. Занадто ризиковано для інформатора. Гірше, ніж паперові докази. Нам потрібно буде зробити дзвінок.

Вона взяла свій телефон та набрала номер. На дзвінок відповіли швидко. Не було жодних світських сентиментів. Ченґ одразу перейшла до справи. Вона представилася, пояснила, що саме їй потрібно, а потім продиктувала три номери, повільно та чітко, послухала, як їх прочитали їй у відповідь, сказала: «Гаразд», – та поклала слухавку.

– Двісті баксів, – сказала вона. – Він зв’яжеться зі мною протягом дня.

Ричер запитав:

– Скільки це може зайняти?

– Може, декілька годин.

Їм залишалося лише одне: чимось зайнятися тим часом.