Розділ «Частина третя»

ВПАЛИ ДУЖЕ НИЗЬКО

Ян і раніше, фунт стерлінгів перебуває під сильним тиском, оскільки Лондонський ринок продовжив тенденцію, що створилася вночі на Далекому Сході. Маклери висловили тривогу з приводу того, що секс-скандал у королівській родині може викликати повномасштабну конституційну й політичну кризу після відставки королівського прес-секретаря минулого тижня та публікації сенсаційних фотографій принцеси Шарлотти, оприлюднених у багатьох сьогоднішніх ранкових газетах.

Банк Англії та інші європейські банки вирішили підтримати стерлінг, щойно відкриються ринки, але не змогли запобігти подальшому спекулятивному продажу валюти, який опустив її на рівень, нижчий за передбачуваний Європейською економічною спільнотою[43]. З'явилися повідомлення, що великі утримувачі готівки на Далекому Сході скинули значну кількість валюти. Є побоювання, що відсоткові ставки можуть бути значно підвищені, щоб підтримати ослаблений фунт.

«Для нас така ситуація нова,— коментує один з маклерів.— Ринки ненавидять невизначеність, а сьогодні вранці вони були в сум'ятті. Як кажуть шейхи: якщо валиться Букінгемський палац, то що можна казати про Банк Англії? У Сіті настрій, наче в худоби напередодні Різдва...»

Розділ сорок третій

От клятий упертюх! Якби я його розіпнув, він би ще сподівався на третій день воскреснути.

Гарний деньок для повішення, подумав Маккіллін. Зала була напхана під зав'язку, й чимало членів палати общин, не маючи змоги зайняти місця на лавах, стояло біля бар'єра, тіснилось у проходах і юрмилося навколо крісла спікера. Тиснява від переважно чоловічих тіл була така, що це створювало збуджену, розбурхану атмосферу, просякнуту очікуванням. Подейкували, що схоже відбувалось у Тайберні, коли юрма збігалася повитріщатися на бідолаху, на якого чекала тринога шибениця[44],— люди навіть платили за привілей побачити, як приречений гойдатиметься в зашморгу.

Уже вишикувалася довга черга з сьогоднішніх жертв. Хвиля паніки накрила валютні ринки й перекотилася на фондові біржі, тож до обіду акції геть упали. По всьому місту лунали болісні зойки тих, у кого лишилися відкриті позиції, і паніка летіла швидше, дівчата в танці на Единбурзькому фестивалі. Будівельні товариства збиралися на екстрені засідання; ставки за іпотекою мали зрости — питання лише наскільки. Звісно, це не королівська провина, але люди втратили свою дитячу віру в недолю, в те, що катастрофи трапляються самі по собі: їм треба було знайти цапа-відбувайла. І це означало, що Маккіллін теж потрапив під вогонь, і тепер він скорботно пригадував свої нещодавні публічні заяви про прихильне — на сто відсотків — ставлення до королівської родини. Він цілий ранок міркував про те, що напад — це найкращий метод оборони, тож треба в усьому підтримувати короля, але вирішив, що на короля націлено забагато ворожих гармат. За ним не стоїть легка кавалерія, а він сам не Ерол Флінн[45]. Щоб тебе ні за що застрелили в Тросаксі — то краще вже дожити до нового дня й боротися. Поставити питання про права людини, можливо, щось із високої сфери, пов'язане з блискавичною поїздкою прем'єр-міністра до Москви, призначеною на наступний тиждень. Цього досить, цим Маккіллін наче відсторониться від битви, це витягне його з шибениці... Чекаючи, він покривався липким потом, відчуваючи тиск тіл перегодованих чоловіків, скупчених навколо.

Він бачив, як Уркгарт з'явився о третій годині п'ятнадцять хвилин по обіді: продерся крізь тисняву навколо крісла спікера, переступаючи витягнуті ноги міністрів Кабінету, які сиділи хтозна-як на передній лаві. Уркгарт усміхнувся до Маккілліна через «кур'єрську скриньку»: тонкі губи на мить оголили різці — це був перший попереджувальний постріл у пообідній кампанії. За Уркгартом сиділа вельмишановна членкиня парламенту від Північного Дорсету,— вона догідливо кивала, коли шеф усідався на своє місце,— убрана в яскраво-шарлаховий одяг, який горів, мов світлофор, серед сірих костюмів і який чудово буде видно на телеекранах. Вона цілий ранок репетирувала міміку перед дзеркалом. Це була вродлива і показна жінка, у добрій формі, років сорока, голос у неї був як у гієни, а в ліжку, як заявляли деякі члени опозиції, вона бере верхнє «до». Вона ніколи не займала міністерського крісла, але її мемуари, певно, за накладами перевищать усі інші.

Маккіллін відкинувся на спинку, створюючи враження розкутості, а насправді роздивляючись прес-галерею над головою; над різьбленим поруччям виднілися голови борзописців: обличчя застигли в очікуванні, олівці й упередження нагострені. Він не примусить їх чекати, він стане до бою за першої-ліпшої нагоди, помахає прапором і піде з поля брані раніше, ніж почнеться справжня битва і все вийде з-під контролю. Права людини — ось воно. Збіса добра ідея.

Мадам спікер уже виголосила перше питання — чим займатиметься прем'єр-міністр протягом дня,— й Уркгарт давав стандартну і прораховано-туманну відповідь, розповідаючи про кілька офіційних зустрічей, які заплановані після того, як він «відповість на питання з палати общин».

— Якщо справді відповість, то це буде вперше,— озвався Звір зі свого місця біля проходу між рядами, де сідав завжди. Вигляд у нього був такий, ніби у нього нетравлення шлунка: можливо, сандвічі й пінта гіркого пива не пішли на користь.

Уркгарт стисло відповів на перше питання про місцеву окружну дорогу, яке поставив сумлінний депутат від округу, де він мав незначну більшість,— і пробила година Маккілліна. Він, нахилившись уперед, розвернувся до вуха мадам спікера.

— Лідер опозиції,— голос мадам спікера викликав його до «кур'єрської скриньки». Він навіть ще не встиг устати, як уже чийсь голос прорізав гамір:

— Як ви могли переплутати цього жалюгідного недомірка-підхлібника з лідером опозиції!

Маккіллін відчув, як його щоки наливаються кров'ю — спочатку від гніву, потім від подиву. Це був Звір. З його власної фракції!

— Порядок! Порядок! — закричала мадам спікер. У такій розпеченій і зарядженій атмосфері, де стільки розпашілих депутатів штовхалися та пхалися ліктями, вона знала: важливо одразу наголосити на своєму авторитеті, щойно з'являться перші ознаки безладу.— Я все чула. Вельмишановний член має негайно забрати свої слова назад!

— А як ще можна назвати того, хто відкинув усі принципи і лиже чоботи королівській родині? Та він уже до блиску їх стер.

Опозиціонери сиділи переважно мовчки, ошелешені. Урядовці з гальорки теж не могли визначитися — чи погодитися зі Звіром, чи засудити його вульгарність, але всі знали, що необхідно наробити якомога більше галасу і підлити олії у вогонь. Обурення дедалі зростало, непокірний чуб упав Звіру на обличчя, а мішкувата спортивна куртка була розхристана; Звір зірвався на ноги, ігноруючи неодноразові вимоги мадам спікера.

— Але ж хіба це не є незаперечним фактом...