Розділ «Частина третя»

Уркгарт уважно подивився на слухавку, перш ніж покласти її. Мортіма стежила за ним у непідробному захваті.

— Ми всі повинні приносити жертви у битві, Мортімо,— він помацав пучками ніс. Несвідомо він почав наслідувати манери короля, подумалося Мортімі.— Я не знаю, як сказати делікатніше,— провадив він,— тому, мабуть, буду сподіватися на твоє розуміння і скажу прямо. Не можна вести бій у скляному будинку[41]. Було б краще, якби ти припинила виявляти такий жагучий інтерес до італійських арій. Твоє нове захоплення оперою може бути... хибно витлумачене. Це може сплутати лави військ.

Мортіма, яка пригублювала вино, обережно поставила келих на стіл.

— Урядові водії — таке балакуче кодло,— додав Уркгарт, ніби намагаючись пояснити і виправдатися.

— Зрозуміло.

— Ти не образилася?

— За стільки років? — вона схилила голову.— Звісно, ні.

— Ти дуже тямуща, моя люба.

— Доводиться бути,— вона потягнулася по сумочку і вийняла сережку. Це був екстравагантний, модний емалевий предмет біжутерії, виготовлений фірмою «Батлер і Вільсон» з Фулем-роуд. Одна з сережок Саллі.— Нещодавно прибиральниця мені її дала. Знайшла під валиками на честерфілдській софі. Вирішила, що це одна з моїх. Я вагаюся, як делікатніше це сказати, Френсисе...

Він зашарівся й опустив очі, нічого не кажучи.

— Соус до гуски? До канадської казарки?

— Вона... американка,— затинаючись, відповів він.

— І все ж таки.

— Мортімо, вона мені дуже потрібна — вона виконує дуже важливу роботу.

— Не лежачи на спині, Френсисе. І не в скляному будинку.

Він прямо подивився на дружину. Уже давно ніхто не заганяв його в глухий кут. Він не звик до такого. Він зітхнув: вибору йому не лишалося.

— Усе, що тобі треба зробити, Мортімо,— це сказати «будь ласка». Ти ж не розучилася казати «будь ласка», ні?

— Ну й каша.

— Буде ще гірше.

— Ти певна?