Розділ «Частина друга»

Знову те ж саме. Він і забув про це, викинув з голови. На думці були інші речі.

— Френсисе, що з тобою?

Вона знала його надто давно, щоб не вловити знаків.

Він указав на газети, де писалося про плани королівських візитів.

— Він викрив мій блеф, Мортімо.

— Це погано?

— А що може бути ще гірше? Причому все ж налагоджувалося. Соцопитування повернулися на нашу користь, скоро будуть вибори. А це все міняє,— він обтрусив крихти з колін.— Я не можу їздити по країні, де всі тільки й розводяться, що про злидні та пенсіонерів, які мерзнуть у своїх домівках. Ми вилетимо з Даунінг-стріт, не встигнеш ти й обрати нові шпалери, я вже не кажу доробити ремонт.

— Вилетимо з Даунінг-стріт? — Її голос нажахано забринів.— Це може прозвучати тупо, але хіба ми не щойно сюди в'їхали?

Він багатозначно подивився на неї.

— Ти шкодуватимеш за цим? А ти дивуєш мене, Мортімо. Здається, тебе майже ніколи не застати вдома.

Зазвичай вона поверталася вдосвіта, і зараз, коли дружина сиділа перед ним, він зрозумів, у чому справа. Вранці вона не дуже ясно думала.

— Хіба ти не боротимешся з ним?

— З часом — так. І поборю його. Але часу в мене нема, Мортімо, лише два тижні. А найгірше, що король навіть не усвідомлює, що він накоїв.

— Ти не повинен здаватися, Френсисе. Це потрібно і тобі, і мені,— вона змагалася зі своїм тостом, начебто підкреслюючи, які чоловіки слабкі й нікчемні створіння. Але на цій ниві вона досягла не більшого успіху й тому страшенно дратувалася.— Я розділяла з тобою всі жертви і всю каторжну працю, не забувай. І в мене теж є своє життя. Мені подобається бути дружиною прем'єр-міністра. Й одного дня я стану вдовою колишнього прем'єр-міністра. Мені потрібна підтримка і трохи пошани від суспільства, коли я лишуся зовсім сама,— це прозвучало себелюбно, черство. І, як завжди, вона не змогла втриматися й використала свою найпотужнішу зброю — його провину.— Якби у нас були діти, опора мені, все було б інакше.

Він роздивлявся руїни свого сніданку. Ось до чого він дійшов. Торгівля над його труною.

— Борися з ним, Френсисе.

— Я так і збираюся, але не варто його недооцінювати. Я відітну йому ногу — а він пришкутильгає на другій.

— Тоді вдар дужче.

— Маєш на увазі — як Джордж Вашингтон?

— Маю на увазі — як кривавий Кромвель. Або ми — або він, Френсисе.