Розділ «Частина друга»

— Вони хочуть революції — щонайменше. Вони відмовилися б від наших традицій, скасували б нашу палату, затаврували б наші права. Вони навіть намагаються приректи на безмовність і непотрібність нашу королівську родину,— Квіллінґтон махнув пальцем у кінець зали, де стояв трон під балдахіном — порожній і забутий.

Декілька ясновельможних лордів одночасно звело брови. Правила обговорення королівської родини були дуже жорсткі, особливо в питаннях спортивного полювання.

— До суті, на Бога,— застережно загарчав один.

— Але, шляхетні лорди, це і є суть,— запротестував Квіллінґтон.— Ми тут не для того, щоб тільки прикладати печатку до всього, що йде з нижньої палати. Ми тут, щоб давати пораду, рекомендацію, попередження. І ми це робимо, так само як і монарх, тому що ми представляємо справжні довгострокові інтереси країни. Ми представляємо ті цінності, які створили нашу націю, зробили її великою за попередні століття і які поведуть її в наступне століття. Ми тут не підхоплюємо першу-ліпшу моду. Ми не вдаємося до корупції, щоб нас обрали, ми не прикидаємося гарними для всіх, ми не даємо обіцянок, яких не можемо виконати. Ми тут, щоб представляти незмінні й постійні цінності суспільства.

З переповнених лавок навколо Квіллінґтона лунало бубоніння: «Чуєте, чуєте». Сидячи на мішку з вовною, убраний у перуку та пишну горностаєву мантію лорд-канцлер постукотів пальцями: промова була більш ніж незвична, але це досить весела розвага.

— Може здатися, що від нападок на полювання до нападок на Букінгемський палац дорога чимала, але те, що ми бачили за останні дні, мусить спонукати нас непохитно стояти у своїй вірі й не ховатися по кущах,— він театрально простягнув довгі тонкі руки, мовби заохочуючи до співчуття. Йому й не треба було перейматися за це: пери починали кивати і плескати себе по колінах, виказуючи свою підтримку.— Ця палата і наша королівська родина поставлені, щоб боронити одвічні аспекти національних інтересів, незаплямовані егоїзмом іншої палати. У цій палаті немає потреби плазувати перед силою і срібняками комерційних інтересів!

Пер з політеху сидів випроставшись, напоготові втрутитися. Він був певний, що Квіллінґтон зайде надто далеко.

— У нас немає спокуси підкупати народ за його ж кошти — ми тут, щоб захистити громадськість від короткозорості та брехні. І ніколи цей обов'язок не був таким важливим, як коли у нас новий кабінет міністрів і прем'єр-міністр, ще навіть усенародно не обраний. Нехай роз'їжджає країною, обіцяючи каструвати монарха і скасувати палату лордів, якщо наважиться, але поки що він не виграв на виборах це право і владу, і ми не дозволимо йому зробити тихо і приватно те, чого він ще не має права робити публічно.

Для пера з політеху цього було досить. Він не був певен, який саме злочин коїть Квіллінґтон, проте в залі різко підстрибнула емоційна температура, зусібіч лунали крики на підтримку Квіллінґтона, і пер з політеху раптом відчув, що стіни палати тиснуть на нього, наче він сидить на лаві підсудних.

— До порядку! Шляхетний лорд має стримуватися,— втрутився він.

— Чому це?..

— Ні, хай далі продовжує...

— Дайте йому закінчити...

Зусібіч Квіллінґтону давали поради й висловлювали підтримку, і тоді пер з політеху зірвався на ноги, волаючи до зали й намарно погрожуючи їй пальцем. Квіллінґтон переміг, і знав це.

— Я закінчив, мілорди. Не забувайте ні свого обов'язку, ні вірності королю, ні жертв, на які пішли ви і ваші пращури, щоб зробити нашу країну великою. Використайте цей злощасний законопроект, щоб нагадати іншим, що ви нічого не забули, і нехай ще раз пролунає левине ричання!

Він сів, а пери взяли теки з порядком денним і почали щосили гамселити ними по шкіряних лавках перед собою, щоб виявити свою підтримку.

Коли теки з порядком денним заплескали біля голови, літній Чезом здригнувся та прокинувся.

— Що? Що це було? Я щось проґавив, Мікі?

— Процедурне питання, мадам спікере.

— Процедурне питання, виступає містер Джеремі Колторп.