Розділ «Частина друга»

Він помовчав, збиваючи мило на піну,— немов підкреслював, що він завжди педантичний у питаннях гігієни, до того ж тривожиться за дружину. Це не справило враження на Стемпера, який, ставши заступником головного партійного організатора, бачив персональну справу Колтропа, де були документи про регулярні виплати одній матері-одиначці, яка колись працювала в місцевому пабі.

— Якщо чесно, я подумую звільнити своє місце на наступних виборах. Заради неї, звісно. Але було б жахливо шкода, якби весь досвід, якого я набув за ці роки, сплив у небуття. Хотілося б знайти якийсь спосіб... щоб я і далі міг вносити свою лепту, розумієш. Продовжувати допомагати країні. І партії, авжеж.

— То що ви задумали, Джеремі? — Стемпер уже точно знав, до чого той веде.

— Я відкритий для пропозицій. Але палата лордів — це, здається, розумний варіант. Я не для себе, а для своєї леді-дружиноньки. Це багато значитиме для неї після всіх цих років. Особливо коли... ну, ти розумієш — їй недовго лишається насолоджуватися цим.

Колторп досі розхлюпував воду, вдаючи недбалість,— і примудрився забризкати собі брюки спереду. Він зрозумів, що ставить себе в ідіотське становище, й рвучко закрутив крани, розвернувся до Стемпера, опустивши руки; вода скрапувала з замочених манжетів.

— Можу я розрахувати на твою підтримку, Тіме? На підтримку партійного апарату?

Стемпер відвернувся і попрямував до електросушарки для рук; її різке гудіння примусило Колторпа рушити за ним через усю кімнату, й обидва чоловіки підвищили голос.

— Чимало колег подає у відставку на наступних виборах, Джеремі. Думаю, багато хто з них захоче собі місце в палаті лордів.

— Я не тягну ковдру на себе, але заради дружини. Я гарував на роботі, не сачкував, як багато інших.

— Зрештою, звісно, вирішує Френсис. Йому важка робота випаде — обирати між різними кандидатурами.

— Я голосував за Френсиса...— (Це була брехня).— Я виявлятиму лояльність.

— Правда? — кинув Стемпер через плече.— Френсис дійсно цінує вірність понад усе.

— Атож. Можете обоє в усьому покладатися на мене!

Сушарка раптом припинила своє хрипке гудіння й пирхання, і на хвилину запала тиша, майже як у сповідальні. Стемпер обернувся подивитися на Колторпа, який стояв лише за кілька дюймів від нього.

— Ми справді можемо покластися на вас, Джеремі? Лояльність понад усе?

Колторп кивнув.

— Навіть якщо це буде пов'язано з королем?

— З королем?..— Колторп сковтнув.

— Так, Джеремі, з королем. Ви вже бачили, як він розгойдує човен. І Френсис боїться, що буде ще гірше. У Палаці треба нагадувати, і дуже жорстко, хто тут хазяїн.

— Але я не певен...