Розділ «Частина друга»

— Лояльність, Джеремі. Ось яка відмінність між тими, хто хоче від влади щось отримати, і тими, хто не хоче. Це неприємна справа, це пов'язано з Палацом, але хтось має стати й оборонити важливі конституційні принципи, що поставлені на карту. Френсис не може — бачте, він ще офіційно та всенародно не обраний прем'єр-міністром. Це може створити конституційну кризу, якої він не хоче. Єдиний спосіб уникнути цього — щоб хтось інший, не міністр, але хто має великий стаж, авторитет і солідність — хтось на взір вас, Джеремі,— нагадав Палацу і громадськості, що саме поставлено на карту. Це дрібничка, на яку Френсис може сподіватися від своїх лояльних прибічників.

— Так, але... Потрапити до палати лордів, нападаючи на короля?

— Не нападаючи. Слід просто нагадати йому про найвищі конституційні принципи.

— Але ж це король жалує титули...

— Винятково за рекомендацією прем'єр-міністра. Король не може не зважати на його рекомендації.

— Трохи схоже на «Алісу в Дивокраї».

— Як і багато з того, що кажуть у Палаці.

— Я хотів би трохи поміркувати над цим.

— Вам треба поміркувати над лояльністю? — тон Стемпера був суворий, викривальний. Його вуста презирливо скривилися, а в похмурих очах палав огонь. Без зайвих слів голова партії розвернувся на підборах і попрямував до виходу. Стемперові пальці вже взялися за латунну ручку, і Колторп усвідомив, що всі його амбіції підуть прахом, якщо розмова закінчиться цими зачиненими дверима.

— Я зроблю це! — писнув він.— Тіме, я знаю, до кого виявити лояльність. Я зроблю це...— Колторп тяжко дихав від напруги і розгубленості, намагаючись повернути самовладання, й витирав руки об штани.— Ти можеш покластися на мене, старий приятелю.

Стемпер втупився в нього, розтягуючи губи в найхолоднішому зі своїх усміхів. А потім зачинив по собі двері.

Розділ двадцять сьомий

Кажуть, що Ґай Фокс був єдиний за всю історію, хто зайшов до будівлі парламенту з чесними намірами, Я думаю, що це трохи несправедливо до архієпископів, Принаймні до деяких з них.

Ланч почався пречудово. Як Мікі Квіллінґтон, так і його кузен, лорд Чезом Кінсейл, оцінили добре бордо: у льосі їдальні палати лордів можна було обрати будь-які вина. Вони вирішили скуштувати «Леовіль-Бартон», але не змогли визначитися між урожаєм 82-го і 85-го років. Отже, вони замовили по пляшці кожного й приємно почали пообіддя в теплому затишку елегантних панелей червоного дерева й уважної прислуги. Чезом був щонайменше на двадцять років старший за Квіллінґтона і суттєво багатший, тому бідніший молодший пер сподівався скористатися цим ланчем, щоб звернутися до сімейної солідарності й по-родинному отримати в лізинг кілька сотень акрів землі Квіллінґтона в Оксфордширі за невисоку платню, але, на жаль, його тактика зазнала краху. Вина виявилося забагато для літнього пера, воно швидко вдарило йому в голову, і він не міг зосередитися на проблемі, постійно перебиваючи, що мешкає не в Оксфордширі. Винятковість марочного вина відбилася на рахунку, незважаючи на значну знижку, і Квіллінґтону стало прикро. Може, до чаю старий козел оговтається.

Вони відвідали засідання, щоб проголосувати проти законопроекту про повну заборону полювання на лисиць, і дискусія вже була в розпалі, коли вони зайняли свої місця на темно-червоних мароканських лавках у готичній залі. Кілька хвилин Чезом проспав, а Квіллінґтон обм'як, упираючись підборіддям у коліна, і з дедалі більшим обуренням слухав, як колишній викладач політехнічного університету, якому нещодавно пожалували титул пера за старанність у вивченні профспілкової діяльності, розпатякуює про моральну деградацію і корупцію тих, хто вважає володіння землею у сільській місцевості своїм божественним правом. Дебати в палаті лордів відбуваються в набагато менш пафосному і саркастичному стилі, аніж у нижній палаті, як і годиться аристократичній і майже родинній атмосфері, але відсутність відвертого хамства не заважає перові наполягати на власній точці зору рішуче й ефективно. З палати, набитої під зав'язку спадковими перами і шляхетними представниками гальорки з віддалених сільських районів, пролунав рик ураженого самолюбства, неначе в пійманого кабана. Такі вибухи емоцій не виняток у верхній палаті, але така сила-силенна спадкових перів спостерігається тут лише під час геть надзвичайних подій — на похороні державного мужа або на королівському весіллі. Нехай зібрання було трохи незвичайне, зате ясновельможні лорди постали в усьому блиску.

Квіллінґтон прочистив горло: дебати загрожували порушити приємний спокій після бордо. Пер з політеху перейшов зі своїми нападками з полювання на лисиць уже на самих мисливців, і Квіллінґтон почувався вкрай ураженим. Він не належав до людей, які зневажають права інших,— він ніколи не виганяв фермера-орендаря з найманої землі й завжди оплачував збитки, завдані на полюванні. Чорт забирай, Квіллінґтони завжди охороняли природу. Це коштувало щастя і здоров'я його батькові, який не лишив матері нічого, крім оплаканих років удівства. А тут стоїть дурень, який усе життя провів у перегрітих лекційних авдиторіях, розпинаючись за зарплату, підкориговану інфляцією, і всіх звинувачує, що вони лупії. Це вже занадто, збіса занадто. Ці зухвалі інсинуації зайшли задалеко: це повернення до стилю класової боротьби, яка точилася п'ятдесят років тому.

— Час нам поставити їх на місце — як гадаєш, Чезі?

І Квіллінґтон, сам не знаючи як, зірвався на ноги.

— Ця дискусія не про полювання на лисиць, це лише прикриття. За цим криється підступна атака на традиції та цінності, які об'єднують не тільки сільську місцевість, і не тільки цю палату, але й усе суспільство. На нашій землі є шкідники, а може, є вони навіть і тут, серед нас,— (він навмисно уникав очей попереднього оратора, щоб усі здогадалися, про кого йде мова),— які в ім'я демократії нав'язують власні обмежені й войовничі погляди іншим — мовчазній більшості, яка є справжнім славетним кістяком Британії.

Він провів язиком по губах; на щоках заграв рум'янець — суміш «Леовіля-Бартона» і власних емоцій, що допомогли йому відкинути ніяковість, яку він раніше відчував на публічних виступах, забути про недорікуватість і соромливість, які заважали йому виступати на відкритті щорічного сільського свята.