Розділ «Частина перша»

Неформальність їхніх попередніх зустрічей змінилася на майже театральну прорахованість, як у двох шахістів, що терпляче рухають фігури. Вони сиділи за кілька футів один від одного, стуливши коліна й вичікуючи, щоб почав другий. Урешті-решт Уркгарту довелося зробити хід першим.

— Я мушу попрохати, щоб такого більше не повторювалося. Якщо такий матеріал виходить за межі Палацу, то це унеможливлює моє завдання. І якщо витік інформації стався з провини палацового службовця, то його слід привчити до послуху і покарати як приклад іншим...

— Приборкайте свою зухвалість!

— Перепро...

— Ви прийшли сюди, щоб поставити під сумнів мою чесність, щоб закинути мені, нібито я чи хтось із моїх службовців злив ці мерзенні документи!

— Ви ж не припускаєте бодай на мить, ніби це я їх злив, враховуючи, якої шкоди вони наробили...

— Це, містере Уркгарт, політика, це ваша гра, а не моя. Даунінг-стріт знаменита зливом документів, коли це їй вигідно. А я в ці ігри не граюся!

Король, чиї полисілі скроні палали від обурення, нахилив голову вперед і наставив перенісся довгого і чимало разів переламаного носа, наче бик перед нападом. Безвільний потиск руки був оманливим: Уркгарт не міг помилитися в щирості чужого гніву, і знав, що неправильно оцінив ситуацію. Він почервонів і проковтнув грудку в горлі.

— Я... прошу вибачення, сір. Можу запевнити вас, що не маю стосунку до витоку цих документів, і я припустив, що, можливо, цех хтось із палацових слуг... Я помилився.

Кісточки зчеплених рук захрустіли від розпачу, у той час як король кілька разів пирхнув носом і, вдаривши долонею по правому коліну, випустив пару і взяв себе в руки. Обидва мовчали кілька хвилин, готуючись заговорити, збираючись на думці.

— Сір, я гадки не маю, який диявол відповідальний за витік інформації і за наше непорозуміння.

— Прем'єр-міністре, я чудово обізнаний щодо своїх конституційних обов'язків і обмежень. Я присвятив життя їхньому вивченню. Відкрита війна з прем'єр-міністром не моя прерогатива, я її не бажаю. Такі дії можуть бути шкідливими, ба навіть згубними для нас обох.

— Шкоди уряду вже завдано. Після сьогоднішнього «Часу питань до прем'єр-міністра» я не сумніваюся в тому, що завтрашні газети почнуть цькування, підтримуючи ваші — на їхню думку — погляди і нападаючи на уряд, який вони змалюють як бездушний і деспотичний. І понаписують, що в нас цензура.

Король похмуро всміхнувся: все-таки Уркгарт визнає, до кого схиляється народна прихильність.

— Такі статті будуть нам лише на шкоду, сір. Вони заб'ють між нами клин, виставлять на суд людський ті статті нашої Конституції, які краще тримати під покровом темряви. А це — серйозна помилка.

— З чийого боку?

— З боку нас обох. Ми повинні зробити все можливе, щоб цього уникнути,— заявив Уркгарт, і його слова повисли в повітрі, доки він намагався вловити реакцію свого співрозмовника, однак помітив лише гнівну припухлість навколо очей.— Ми повинні спробувати не дати газетам зруйнувати наші взаємини.

— Гаразд, то на що ви очікуєте — що саме я маю зробити? Не я почав цей публічний скандал, ви ж знаєте.

Гострий на язик Уркгарт глибоко вдихнув, щоб згладити цю гостроту.

— Я знаю, сір. Я знаю, що це не ви почали. Але ви можете це зупинити.