Розділ «Долина Мовчазних Людей Історія Країни Трьох Рік»

— Ти чув ЦЕ, Мерсере?

— Я впевнений, що не міг помилитися, сер. Воно пролунало кілька разів.

Кент відкинувся на подушки. Його розум працював швидко. Він знав, що, попри намагання виглядати спокійним, Мерсер неабияк стривожений тим, що сталося.

— Ми не можемо дозволити, щоб це спливло на поверхню, Мерсере, — сказав він. — Якщо Муї тяжко поранено… якщо він помре, наприклад… і з’ясується, що ми з тобою…

Він навіть не глянув на Мерсера, бо знав, що достатньо згустив фарби, аби його слова справили належне враження.

— Стеж за ним пильно, старий, і докладай мені про все, що трапиться. З’ясуй якомога більше про Кедсті. Я підкажу тобі, як діяти. Справа дуже делікатна, ти ж розумієш… для тебе! І… — він усміхнувся Мерсеру, — я неймовірно зголоднів цього ранку. Додай-но ще одне яйце до моєї яєчні, гаразд, Мерсере? Три яйця замість двох, і пару додаткових скибочок підсмаженого хліба. Але не треба, щоб хтось знав, що мій апетит покращується. Ліпше буде для нас обох — особливо якщо так станеться, що Муї помре. Зрозумів, старий?

— Гадаю… гадаю, так, сер, — відповів Мерсер, і колір збіг з його лиця від похмурої посмішки Кента. — Зроблю, як ви кажете, сер.

Коли він пішов, Кент був упевнений, що точно прорахував цю людину. Вірний звичкам певного типу людей, Мерсер зробить що завгодно за п’ятдесят доларів — але потайки. Надто вже боягузливий для відкритих дій. Кент знав ціну таким людям за певних обставин, і такі обставини складалися саме зараз. З цієї миті Мерсер ставав безцінним надбанням для його плану особистого порятунку.

Роздiл 9

Того ранку Кент з’їв сніданок, який дуже здивував би лікаря Кардіґена і неабияк насторожив інспектора Кедсті, якби той дізнався. Під час сніданку він ще більше зміцнив уже налагоджений зв’язок із Мерсером. Усім своїм виглядом Кент демонстрував велике занепокоєння станом Муї, знаючи, що той не міг бути смертельно поранений, адже, за словами Мерсера, перелому в нього не було. Але якщо індіанець помре, попереджав Кент, це означатиме щось зовсім кепське для них обох, якщо їхня роль у цьому стане відомою.

Щодо нього, це не матиме великого значення, адже йому й так уже «кепсько». Але він не хотів би бачити, як добрий друг потрапить через нього в халепу. Мерсер був розчулений. Він уже бачив себе інструментом ймовірного вбивства, і від цієї думки йому ставало моторошно. Навіть у найкращому разі, казав йому Кент, є факт давання й одержання хабара, що дуже ускладнить їхнє становище, якщо Муї не триматиме рота на замку. А якщо індіанець дізнався про якийсь компромат на Кедсті, украй важливо, аби він, Мерсер, здобув цю інформацію — вона може стати їхнім козирем, коли дійде до сутички з інспектором поліції. Згідно зі своїми обов’язками Мерсер поміряв йому температуру. Вона була цілком нормальною, але Кенту неважко було переконати його зробити відмітку в температурному графіку градусом вище.

— Краще нехай думають, що я й досі хворий, — запевнив він Мерсера. — Тоді не запідозрять, що ми якось між собою пов’язані.

Мерсер настільки перейнявся цією ідеєю, що запропонував додати на графіку ще півградуса.

Це був чудовий день для Кента. Він відчував, що з кожною годиною набирає сили. Та все ж протягом дня він жодного разу не піднявся з ліжка, боячись, що його викриють. Кардіґен двічі відвідував його, і температурний графік Мерсера не викликав у нього жодних підозр. Він робив перев’язку рани, яка швидко загоювалася. Найбільше лікаря засмучувала гарячка. Він вважав, що це має бути ознака якогось внутрішнього розладу, який скоро мине. Окрім цього, лікар не бачив жодних причин, з яких Кент не міг у найближчий час стати на ноги. Він усміхнувся, ніби вибачаючись.

— Дивно казати це, коли зовсім нещодавно запевняв, що ти помираєш, — мовив він.

Вночі, після десятої години, Кент чотири рази виконував свої зміцнювальні вправи. І ще більше, ніж минулої ночі, дивувався швидкістю, з якою до нього поверталися сили. Не раз і не два маленькі бісенята завзяття штовхали його негайно скористатися вікном.

Протягом трьох днів і ночей він зберігав свою таємницю й продовжував накопичувати сили. Час від часу до нього заходив лікар Кардіґен, і отець Лайонн регулярно відвідував його після обіду. Найчастішим гостем був Мерсер. Третього дня сталися дві події, які дещо стурбували Кента. Лікар Кардіґен відбув у чотириденну подорож до поселення за п’ятдесят миль на південь, лишивши замість себе Мерсера — і раптом гарячка в Муї припинилася, і він повністю опритомнів. Перша подія неабияк втішила Кента. Без Кардіґена під боком ніщо не загрожувало викрити його симуляцію. А ось що найбільше захоплювало Мерсера, то це одужання Муї після удару по голові. Хлопець просто захлинався від радощів. З типовою для себе нестриманістю він вихвалявся перед Кентом, усім своїм видом демонструючи, що йому більше нема чого боятися. Відтоді, як життю Муї перестало щось загрожувати, він тримався так нестерпно, що Кент не раз і не два придушив бажання стусаном викинути його з палати. До того ж з тієї миті, як був офіційно призначений заступником Кардіґена, Мерсер так і роздувався від почуття власної значущості. Кент вбачав у цьому нову загрозу і почав догоджати йому. Він відверто лестив Мерсеру, запевняв, що це просто сором, що Кардіґен досі не зробив його своїм партнером. Він заслуговує на це. І, щоб бути справедливим до себе, Мерсер просто зобов’язаний вимагати взяти його в партнери, коли Кардіґен повернеться. Він, Кент, поговорить про це з отцем Лайонном, і місіонер згадає про це у своїй проповіді перед найвпливовішими людьми Пристані. Протягом двох днів Кент грав із Мерсером, як риболов грає з підступною рибиною. Він намагався змусити Мерсера довідатися, як історія з Муї стосується Кедсті. Але старий індіанець закрився, наче устриця.

— Він злякався, коли я сказав йому, що він щось говорив про інспектора, — доповів Мерсер. — Тепер усе спростовує. Лише головою хитає — ні, ні, ні. Не бачив він Кедсті й нічого про нього не знає — а я нічого не можу з ним зробити, Кенте.

Він відкинув звичку постійно казати «сер», як відкинув і свою лакейську прислужливість. Із хазяйською безцеремонністю він курив сигари пацієнта і з образливою фамільярністю називав його Кентом. Інспектора він згадував не інакше як «Кедсті», отця Лайонна — як «маленького проповідника». Його так і розпирало від пихи, і Кент знав, що кожна година зростання цієї пихи робить його становище небезпечнішим.

Він підозрював, що Мерсер забагато патякає. Кілька разів на день він чув, як той перемовляється з охоронцем. Нерідко Мерсер відправлявся в місто, крутячи в пальцях тоненьку очеретяну тростину, яку не наважувався носити раніше. Він почав переказувати Кенту інформацію і думки дещо зверхнім тоном. На четвертий день з’явилися чутки, що лікар Кардіґен не повернеться у найближчі сорок вісім годин — і, не червоніючи, Мерсер самовдоволено натякнув, що до повернення на лікаря чекатимуть великі переміни. У приступі дурної самозакоханості він заявив: