Розділ «Бродяги Пiвночi Історія про любов, дружбу та пригоди під зоряним небом»

Нарешті Ґрауз Паєт його подав.

Швидким рухом Дюран підняв заслону клітки Мікі й несподівано підштовхнув песика дрючком. Мікі одним стрибком опинився у великій клітці. Майже тієї ж миті з клітки Ґрауза Паєта до Мікі застрибнув вовк-пес. Противники зустрілися віч-на-віч на арені.

Дюран затамував подих і мало не застогнав. Те, що сталося наступної миті, було наслідком незвичної для Мікі обстановки. У лісових хащах Мікі не цікавило б нічого, крім вовка-пса. Він дивився б на противника, як на якогось Нету чи дикого вовка. Однак серед натовпу Мікі про бійку не думав. Його заворожували насуплені зосереджені обличчя, що оточили клітку-арену. Пес вдивлявся у них, переводячи погляд з одного на інше, сподіваючись побачити Нанет із дівчинкою або навіть першого господаря Челонера. Вовка-пса Ґрауз Паєт назвав Таао — за надзвичайно довгі ікла. Розчаровуючи Дюрана, Мікі зовсім не звертав уваги на Таао. Песик просунув носа крізь ґрати, чим дуже розвеселив Ґрауза Паєта. Мікі обійшов клітку по колу, оглядаючи занімілий натовп. Таао стояв посеред «арени», не зводячи з противника червонуватих очей. Його нічого не цікавило за межами клітки. Він знав свою роботу — його виховали вбивцею. Таао різко розвернувся до Мікі, а в Дюрана шалено закалатало серце. На спині Таао настовбурчилася шерсть.

Мікі спинився, і, здавалося, усім надіям Дюрана настав крах. Вовк-пес накинувся на супротивника без жодного звуку. Із горла Ґрауза Паєта вирвався зловтішний вигук. Натовпом прокотилися зойки, а Дюран відчув, як поза спиною пробіг холодок, а на голові аж заворушилося волосся. Однак від того, що сталося далі, чоловіки заціпеніли. Від першої атаки Таао Мікі мав загинути. Цього очікував Ґрауз Паєт, та й Дюран теж. Проте в останню частку секунди, коли вовк-пес зімкнув щелепи, Мікі перетворився на живу блискавку. Жодна людина не бачила швидшого маневру, ніж той, із яким Мікі дав відсіч Таао. Собаки войовничо клацнули зубами. Затріщали кістки, і за мить суперники зчепилися, покотившись земляною підлогою клітки. Ані Ґрауз Паєт, ані Дюран не розуміли, що діється. Нажахані небаченою бійкою чоловіки забули навіть про ставки. Такого бою у Форт-О’Ґод ще не було.

Гарчання собак долинуло аж до комори компанії «Гадсон Бей». На вході стояв молодий приятель Мак-Доннела й дивився в бік арени-клітки. Він чув рики, клацання зубів. Білолиций чоловік насупився й затамував подих.

— ЧОРТ ЗАБИРАЙ! — стиха проказав він із гнівними вогниками в очах.

Стиснувши кулаки, чоловік поволі пішов до клітки. Коли він протиснувся крізь натовп глядачів, усе було скінчено. Бій завершився так само несподівано, як почався: вовк-пес лежав посеред клітки з перегризеним горлом. На Мікі страшно було дивитися: здавалося, він помирає. Дюран підняв заслону клітки й накинув на пса зашморг. Мікі вийшов назовні й ледь тримався на лапах. Він був весь закривавлений і майже нічого не бачив. Собаче тіло було вкрите страшними ранами, а з пащі цівками стікала кров. Побачивши, у якому стані пес, молодий чоловік скрикнув від жаху.

Та майже відразу з його губ злетів ще один несподіваний вигук:

— Господи! Мікі-Мікі-Мікі…

У голові Мікі щось запульсувало: ніби здалеку до засліпленого болем пса долинув той голос.

ТОЙ ГОЛОС! Голос, що линув до нього в усіх снах; голос, якого він чекав, якого всюди шукав. Він знав, що одного дня голос знайдеться. Голос Челонера — господаря!

Мікі припав до землі, заскавчав, намагаючись розгледіти власника голосу крізь криваву запону в очах. Забитий майже до смерті пес застукав хвостом по землі, бо впізнав господаря. На подив свідків неймовірної сцени, Челонер опустився на коліна, погладив пса, а Мікі заходився облизувати руки, обличчя й одяг чоловіка закривавленим язиком.

— Мікі-Мікі-Мікі…

Важка рука Дюрана різко опустилася на плече Челонера.

Челонер відскочив, ніби обпікся розпеченою праскою. Миттю звівся на ноги, зустрівся суворим поглядом із трапером і вигукнув, ледве стримуючи лють:

— Він мій! Це мій пес, хай тобі грець!

Не в змозі побороти мстивого пориву, розлючений Челонер ударив Дюрана кулаком в обличчя. Француза відкинуло на землю. Якийсь час Челонер непорушно стояв над ним. Потім гнівно розвернувся до Ґрауза Паєта й натовпу роззяв і, вказуючи на Мікі, який зіщулився біля його ніг, заявив голосно й чітко, щоб усі почули:

— Це мій пес. Не знаю, де цей нелюд знайшов його, але він мій. Самі подивіться! Він облизує мені руку. Хіба поводився б він так із НИМ? А погляньте на його вухо. На всій Півночі не знайдеш жодного іншого пса з таким обрубком. Я загубив його майже рік тому, але за цим вухом упізнав би серед тисячі інших псів. Господи! Якби я тільки знав…

Потягнувши Мікі за мотузку, яку накинув Дюран, Челонер проштовхнувся крізь натовп метисів й індіанців. Він пішов до Мак-Доннела, щоби про все розповісти: як рік тому навесні Мікі й ведмежа ненароком випали з човна, як їх підхопила бурхлива річка й вони полетіли вниз у водну безодню. Зареєструвавши заяву, на випадок якщо Дюран претендуватиме на пса, Челонер повів Мікі в халупу, де зупинився у Форту.

За годину, обхопивши руками велику голову Мікі, Челонер ласкаво бурмотів до пса. Чоловік обробив і перев’язав йому рани, зір песика прояснився. Мікі не зводив очей із обличчя господаря й весь час метляв хвостом. Обидва не зважали на звуки гульбища за стінами, на чоловічі крики, хлоп’ячі верески, жіночий сміх і невпинне дзявкання собак. Очі Челонера світилися безмежним щастям. Він говорив: