Розділ «Бродяги Пiвночi Історія про любов, дружбу та пригоди під зоряним небом»

— UGH! LE DIABLE![40] — сказав Дюран, здригнувшись.

Чоловік засміявся тихим, моторошним сміхом, приглушеним чорною густою бородою. Мікі відчув дивний холод під шкірою.

Дюран відвернувся й пішов до хати.

Нанет вийшла йому назустріч. На її смертельно блідому обличчі сяяли великі чорні очі. Вона ще не оговталася від шоку після трагічної загибелі чоловіка, проте в її погляді вже з’явилося щось нове. Коли Дюран бачив її вдень, завітавши до хати разом із Ле Бо, цього ще не було. Чоловік спантеличено подивився на жінку, яка притискала до себе дитя. Нанет була іншою. Дюран почувався ніяково. Навіщо він глузував з неї кілька годин тому, коли Жак лаявся й говорив непристойності в її присутності? Тепер він не наважувався зустрітися з її жорстким поглядом! DIEU! Він раніше й не помічав, яка вона гарна! Нарешті Дюран узяв себе в руки й озвучив те, що мав на думці:

— Ти ж хочеш позбутися пса, — сказав він. — То я його заберу.

Нанет не відповіла. Вона ледь дихала, але не відводила погляду. Гадаючи, що вона чекає пояснень, Дюран миттю вигадав побрехеньку:

— Знаєш, планувалася бійка між ЙОГО псом і моїм на новорічному святі у Форт-О’Ґод, — сказав він, завзято шаркаючи ногами. — Тому твій чоловік і тренував дикого пса. Та, побачивши Учуна (вовка-диявола) і те, як він скаженів за ґратами, я зрозумів, що він розправиться з моїм псом, як лис із кроликом. От ми з Жаком і домовилися, що за два чорних і десять рудих лисів — вони лежать у мене в санах — я купую пса.

VRAISEMBLANCE[41] вигадки підбадьорила Дюрана. Розповідь звучала логічно, а покійник Жак не міг її оскаржити.

— Отож, пес — мій, — підсумував він трохи збуджено. — Я його повезу у факторію й виставлю на бій проти будь-якого пса чи вовка Півночі. Занести шкури в хату, MADAME[42]?

— Пес не продається, — сказала Нанет, і її очі ще більше заблищали. — Це мій собака — мій і моєї дочки. Зрозуміло, Анрі Дюран? ПЕС НЕ ПРОДАЄТЬСЯ!

— OUI, — ошелешено видихнув Дюран.

— Коли приїдете у Форт-О’Ґод, пане, розкажіть LE FACTEUR про обставини смерті Жака, а ще скажіть, щоб когось прислали за мною і дівчинкою. Ми поки що лишимося тут.

— OUI, — повторив Дюран, задкуючи до виходу.

Ще ніколи не бачив він Нанет такою. Як міг Жак Ле Бо лаяти її та бити, коли він, Анрі Дюран, перед нею тремтів? Дивлячись на прекрасні очі Нанет, бліде обличчя, блискучі коси, що спадали на груди, дитину на руках, Дюран пригадав ікону Мадонни, яку колись бачив.

Мисливець вийшов із хати й знову пішов до загороди, де валявся нещасний Мікі. Дюран заговорив до пса, зазираючи крізь ґрати:

— Гей, BÊTE, — покликав він. — Вона не хоче тебе продавати. Вирішила залишити в себе, бо ти заступився за неї і вбив MON AMI[43] Жака Ле Бо. Доведеться мені забрати тебе інакше. Скоро на небі зійде місяць, тоді я прив’яжу до палиці мотузку й накину зашморг тобі на шию. Трохи придушу тебе дуже швидко, щоб вона не почула, а загороду залишу прочиненою. Хто ж тоді знатиме, куди ти подівся? Будеш битися за мене у Форт-О’Ґод. MON DIEU! Як ти битимешся! Присягаюся, навіть привид Жака Ле Бо прийде подивитися на твій бій.

Дюран пішов до запряжених двома псами саней, які лишив на узліссі. Він чекав, коли зійде місяць.

Мікі не ворушився. Вікно хатини засвітилося. Пес вичікувально втупився в нього поглядом і знову тихо заскавчав. Увесь його світ був за тим вікном. Жінка й дитина змусили його забути всі інші бажання — він тільки хотів бути з ними.

Тим часом Нанет у хатині думала про пса і… Дюрана. Знову і знову прокручувала вона в голові слова мисливця: «ТИ Ж ХОЧЕШ ПОЗБУТИСЯ ПСА». Так сказав би будь-хто з лісових мешканців, якби почув її історію, навіть LE FACTEUR. ВОНА МАЄ ХОТІТИ ПОЗБУТИСЯ ПСА! А чому? Тому що він загриз Жака Ле Бо й захистив її? Тому що звільнив її від тирана? Тому що Бог тієї страшної миті підштовхнув пса втрутитися, щоб у маленької Нанет життя склалося ліпше, ніж у великої, і щоб дівчинка росла зі сміхом на устах, а не зі сльозами на очах? Раптом Нанет відчула, що так воно і сталося, і в неї шалено закалатало серце. Так і є, це все Він — LE BON DIEU![44] Хтось може сумніватися, та вона знає напевно. Вона пригадала все, що Ле Бо розповідав про дикого пса: як той обкрадав капкани, як несамовито боровся з бійцівським псом і як зрештою став бранцем. У голові Нанет знову й знову лунала фраза, яку кинув якось чоловік: «Він — диявол, але не вовчого роду. NON, колись давно в нього був добрий господар».

ДОБРИЙ ГОСПОДАР!