Розділ «Бродяги Пiвночi Історія про любов, дружбу та пригоди під зоряним небом»

— Доброго вечора! Трохи запізно для візиту, як на мене!

Флегматичне обличчя Ґрауза Паєта не виказувало жодних емоцій. У Челонера, який прискіпливо роздивлявся метиса, промайнула думка, що з такою головою й плечима той до смішного схожий на моржа. Очі Дюрана якось безвиразно палали. На його обличчі виднілася припухлість від удару Челонера. Мікі напружився і, продовжуючи стишено гарчати, заповз під канапу. Дюран тицьнув на пса й сказав:

— Ми прийшли по собаку.

— Ти не можеш його забрати, Дюране, — відповів Челонер, намагаючись зберігати спокій, хоча поза спиною пройшов холодок. Промовляючи ці слова, Челонер ламав голову, чому Ґрауз Паєт прийшов разом із Дюраном. Непрохані гості були здоровилами, та ще й бездушними нелюдами. Челонер інстинктивно став за маленьким столиком, який відділяв його від зловісної парочки.

— Я хотів вибачитись: після бою собак трохи втратив голову, — вів далі Челонер. — Мені не слід було бити тебе, Дюране. Це ж не твоя провина. То перепрошую. Але собака — мій. Я його загубив у Джексонівському краї, а Жак Ле Бо піймав у капкан і продав тобі. Він просто продав пса, який йому не належав. Я тобі компенсую витрати, щоб усе було по-чесному. Скільки ти віддав за нього?

Ґрауз Паєт підвівся, а Дюран підійшов до протилежного боку столу й нахилився до господаря хати. Челонер спантеличено розмірковував, як допіру одним ударом збив такого здорованя з ніг.

— Non, він не продається, — стиха відказав Дюран. Він наче аж шипів: здавалося, кожне слово коштувало йому страшних зусиль. У його голосі чулася ледь стримувана ненависть. Челонер завважив, що на руках Дюрана, якими він люто стискав стіл, набухли жили. — Месьє, ми прийшли по собаку. То я його забираю, гаразд?

— Дюране, я поверну тобі всі витрати на пса. Навіть трохи накину.

— Non! Non! Він мій. Я забираю його ЗАРАЗ!

— Ні!

Не встиг Челонер вимовити це коротке слово, як Дюран навалився всім тілом на стіл. Челонер не сподівався на такий швидкий випад. З лютим і сповненим ненависті криком Дюран кинувся на молодого чоловіка, і той повалився під натиском здоровила. На підлогу впали стіл і лампа. Блиснув вогник, і хату огорнув морок — лише тьмяне місячне сяйво просочувалося крізь вікно. Челонер не очікував такого повороту. Він гадав, що Дюран спершу буде погрожувати, а вже потім нападати. Оцінивши габарити здоровил, які завітали, Челонер планував відступити до канапи під час розмови. Там під подушкою в нього лежав револьвер. Тепер було пізно. Важким тілом Дюран вдавлював його в підлогу, намацуючи в темряві горло противника. Челонер простягнув руку, щоб схопити француза за шию, і тут побачив, як Ґрауз Паєт відкинув стола. Наступної миті Челонер і Дюран покотилися залитою місячним світлом підлогою, і молодий чоловік угледів, що здоровенний Ґрауз Паєт над ними нахиляється. Челонер обхопив голову Дюрана рукою, але противник дотягнувся-таки до його горла. Метис завважив це і щось приглушено гукнув. Шаленим зусиллям Челонер відкотився разом із нападником у темряву. Товста шия Дюрана захрустіла. Ґрауз Паєт повторив вигук — схоже, щось запитав. Челонер від усіх сил стискав голову Дюрана, тому той не відповідав Паєтові.

Тоді метис навалився на них і потягнувся ручищами до шиї Челонера. Товсті пальці намацали спершу бороду Дюрана, а потім торкнулися Челонера й стиснулися. Здорованю вистачило б десяти секунд, щоб зламати молодому чоловікові шию. Одначе він не встиг довести справу до кінця. Із горла Ґрауза Паєта вирвався дикий крик болю, що перейшов у стогін. У темряві почулося загрозливе клацання зубів і гарчання. Кремезний Дюран почув пса, звільнився від хватки Челонера, різко вивернувся й скочив на ноги. Челонер метнувся до канапи й розвернувся, спрямувавши на ворогів револьвер.

Усе сталося дуже швидко. Відтоді, як Ґрауз Паєт перевернув стіл, минуло не більше хвилини. Тепер, коли ситуація обернулася на користь Челонера, він вжахнувся. Йому пригадалася кривава картина, яку він побачив удень: велика клітка, Мікі й переможений вовк-пес. І ось серед мороку хатини…

…долинув моторошний крик і звук падіння тіла на підлогу.

— Мікі, Мікі, — гукнув він. — До мене! До мене!

Челонер опустив револьвер, кинувся до дверей і широко прочинив їх.

— Заради Бога, забирайтеся звідси! — закричав він. — ЗАБИРАЙТЕСЯ!

Чиясь тінь промайнула повз нього і пірнула у ніч. Він знав, що це був Дюран. Челонер підбіг до чорних тіней на підлозі, схопив двома руками Мікі за загривок і відтягнув, весь час гукаючи його на ім’я. Він побачив, що Ґрауз Паєт повзе до дверей, зводиться на ноги. В освітленому зоряним сяйвом дверному отворі на мить з’явився темний силует і зник у мороці. Челонер відчув, як досі напружене тіло Мікі обм’якло під руками господаря й безвольно опустилося на підлогу. Упродовж кількох хвилин Челонер непорушно сидів на колінах біля пса, потім зачинив двері хатини й запалив лампу. Поставив на місце перевернутий стіл, а на нього лампу. Мікі не ворушився. Він лежав, розтягнувшись на череві й поклавши голову між передніми лапами, і дивився на Челонера вичікувальним, запитливим поглядом.

Челонер простягнув до пса руки й покликав:

— Мікі!