Розділ «Бродяги Пiвночi Історія про любов, дружбу та пригоди під зоряним небом»

— TONNERRE DE DIEU! Він загризе Нету до смерті! — ошелешено вигукнув трапер. — NON, ніколи я не бачив такого пса. Я збережу йому життя; це він буде битися з виродком Дюрана у Форт-О’Ґод! Чорт забирай, я…

Ще мить — і Вбивця був би мертвим. Ле Бо підняв палицю й підступив до бійців. Стискаючи зубами горло Нети смертельною хваткою, Мікі боковим зором завважив нову небезпеку. Він не зволікаючи розчепив зуби й відскочив тієї миті, коли Ле Бо завдав удару. Уникнути палиці Мікі вдалося лише частково — трапер влучив у плече і приголомшив пса. Мікі з блискавичною швидкістю скочив на лапи і спрямував атаку проти Ле Бо. Француз віртуозно володів палицею, бо все життя вправлявся в цій майстерності. Він зробив несподіваний боковий випад, і Мікі отримав удар по голові неймовірної сили. Кров зацебеніла з пащі й ніздрів пса, йому запаморочилося в голові й потемніло в очах. Проте Мікі знову кинувся на людину, дістав ще один удар палицею й почув зловтішний вигук Ле Бо. Трапер ударив утретє, учетверте і вп’яте, але Мікі щоразу вставав. Злорадство в очах Ле Бо змінилося на страх, хоч він і продовжував орудувати зброєю. Шостий удар не влучив, і зуби Мікі клацнули на грудях дволапого ворога. Пес розідрав цупке пальто і навіть сорочку трапера, як шмат паперу, і відчув смак людської крові. Якби зір Мікі не затуманився від ударів палицею, наступної миті він схопив би противника за горло. Ле Бо закричав, усвідомивши, що опинився в смертельній небезпеці.

— Нето! Нето! — покликав він і відчайдушно замахав палицею.

Нета не зреагував. Можливо, він збагнув, що господар зробив з нього монстра. Дикий світ відчиняв двері на свободу. Коли Ле Бо покликав удруге, Вбивця нишком пошкандибав геть, лишаючи криваві сліди. Трапер бачив його востаннє. Можливо, Нета, який на чверть був вовком, приєднався пізніше до вовчої зграї.

Ле Бо дивився вслід колишньому улюбленцеві. Тоді завдав Мікі ще одного удару палицею й знову схибив. Трапера врятувала лише фортуна. Ланцюг капкана натягнувся, і Мікі відкинуло назад тієї миті, коли Ле Бо вже відчував на собі гаряче дихання пса. Мікі гепнувся на бік і, перш ніж устиг оговтатися, дістав важкий удар палицею, що вдавив його голову у сніг. Усе довкола потемніло. Мікі не ворушився. Він лежав, немов мертвий, але чув, як відсапується й переможно вигукує дволапий противник. Чоловік із чорним серцем, якого щойно відділяли від неминучої смерті кілька ланок ланцюга, страх як тішився перемогою й тим, що лишився живий.

Роздiл 17

Коли Жакова дружина Нанет вийшла надвір після обіду, вона побачила на узліссі чоловіка, який щось тягнув за собою по снігу. Відтоді як трапер заговорив про дикого пса, вона потай жаліла тварину. Задовго до появи дитини, яка тепер гріла їй душу, Нанет мала собаку, до якого прив’язалася всім серцем. Коли вона вийшла за Ле Бо, той пес був єдиним, хто дарував їй любов. Проте жорстокий чоловік по-варварськи забрав і цього друга, тож Нанет сама підштовхнула улюбленця шукати щастя на волі в дикому світі. Зрештою туди подався й Нета. Нині жінка молилася, щоб псові, який грабував капкани, вдалося втекти.

Ле Бо наближався, і Нанет вгледіла, що чоловік тягнув змайстровану з чотирьох жердин волокушу. Трохи згодом жінка роздивилася, кого чоловік транспортував саморобною волокушею, і, не стримавшись, тихо зойкнула від жаху.

Чотири лапи Мікі Ле Бо міцно прив’язав до жердин, і пес не міг ворухнутися. Зашморг на шиї пса трапер закріпив на одній із поперечних жердин, а на пащу вдягнув імпровізованого намордника, зробленого з надійної сирицевої мотузки. Усі ці маніпуляції трапер устиг зробити, доки побитий Мікі не прийшов до тями. Ошелешена Нанет застигла, не в силах відірвати погляду від пса. Вона не раз бачила собак, яких побив Жак, але в такому стані не був жоден із його псів. Голова і плечі Мікі обернулися на застигле від морозу криваве місиво. Нанет піймала собачий погляд, спрямований просто на неї, і відвернулася, щоб Жак не побачив виразу її обличчя.

Ле Бо затягнув бранця в хату, поклав на підлогу і розглядав, вдоволено потираючи руки. Нанет завважила, що чоловік у напрочуд доброму гуморі, і чекала, що буде далі.

— Клянуся всіма святими, це треба було бачити. Він мало не вбив Нету, — вигукнув Жак. — OUI! Схопив мого пса за горло так швидко, що я й оком не встиг змигнути. Та ще й двічі мало не загриз мене до смерті, коли я бив його палицею. DIEU! Це щось! Дюрановому псові буде непереливки, коли я привезу цього собацюру у Форт-О’Ґод. Поставлю на нього багато грошей. Можна сміливо закладатися, що цей боєць розправиться з Дюрановим менше ніж за дві секунди. Це ж просто скарб! Подивися за ним, Нането, а я зроблю для нього окремий загін. Бо як відправлю його до швори, він мені всіх псів загризе на смерть.

Мікі проочив за ворогом, який вийшов з хатини, і швидко перевів погляд на жінку. Вона наблизилася, нахилилася над ним і дивилася блискучими очима. Мікі хотів було загарчати, але гарчання застрягло в горлі. Уперше в житті йому зустрілася ЖІНКА. Він відразу відчув, що це зовсім інше створіння, абсолютно не схоже на людей, які йому досі траплялися. Серце побитого й закривавленого пса завмерло. Нанет до нього заговорила. Ніколи в житті не чув Мікі такого голосу — ласкавого, ніжного, голубливого. А потім сталося диво: жінка присіла навпочіпки й торкнулася руками його голови!

Тієї миті в душі Мікі прокинулося щось забуте кілька поколінь тому — чого не відав ані його батько, ані дід. Ті пережитки лишили в його крові пращури, які були «просто собаками», гралися з дітьми, відгукувалися на поклик господині й божествили людину. Нанет побігла до плити й повернулася з кухлем теплої води та м’яким рушником. Жінка змивала кров із голови пса й весь час говорила до нього голубливим, ласкавим голосом, сповненим жалю й любові. Мікі заплющив очі: він тепер не боявся. Пес полегшено зітхнув. Йому захотілося лизнути тендітні білі руки, які подарували мир і спокій. Потім сталося дещо неймовірне. У колисці прокинулося дитя: дівчинка сіла й кумедно залепетала. Такої мови Мікі ще не чув. Для нього це була весняна пісня Життя, яка схвилювала більше, ніж будь-що раніше. Пес широко розплющив очі й заскавчав.

Жінка радісно засміялася — сміх видався несподіваним і дивовижним навіть для неї самої. Вона побігла до колиски й повернулася з дитинкою на руках. Нанет присіла біля песика, а дівчинка звивалася всім тілом: побачивши нову іграшку на підлозі, вона простягла рученята, зачеберяла ноженятами в крихітних мокасинах, заагукала й засміялася. Мікі спробував вивільнитися з тенет і ткнутися носом у прекрасне створіння. Він забув про біль. Набряки й рани на морді більше не турбували. Заціпенілі, міцно зв’язані й закоцюблі лапи розслабилися. Кожнісінькою клітиною змученого тіла пес горнувся до матері й дитини.

Краса жінки розцвіла. Вона все ЗРОЗУМІЛА, і її добре серце знову відчуло себе живим й забуло про тирана. Її очі засяяли, як зорі на небі, бліді щоки зарум’янилися. Вона посадовила дитя і продовжила омивати голову Мікі теплою водою. Якби Жак мав у душі бодай щось людське, він милувався б дружиною, побачивши цю картину. Жінка, яка схилилася над псом, уособлювала чисте й прекрасне материнство і, забувши тієї дивовижної миті про тирана-чоловіка, була схожа на милосердного ангела. Ле Бо справді випало стати свідком священної миті. Він увійшов у хату безшумно і спостерігав, як дружина розважає пса балачками, сміється й зітхає, а малеча дриґається, агукає й розмахує рученятами, радіючи маленькому щастю.

Ле Бо вишкірився й вилаявся. Нанет відсахнулася так, ніби її вдарили.

— Ану вставай, дурепо! — злісно крикнув він.

Нанет послухалася й відійшла, узявши дитину на руки. Мікі відчув переміну і, завваживши Ле Бо, по-вовчому загарчав. У його очах знову загорілося вороже полум’я.

Ле Бо повернувся до Нанет. Дружина, яка притискала до грудей маля, була тієї хвилі неймовірно гарною: очі досі світилися, з лиця не зійшов рум’янець, а товста коса впала на плече, виблискуючи в сяйві передвечірнього сонця, яке зазирало у вікно. Проте Ле Бо цього не бачив.

— Якщо ти мені, мені, паскудо, зробиш із цього пса кошенятко, як із Міну, я тебе…