Різновиди темряви

Містер Віткатт був уже літнім учителем, трохи старшим за їхніх дідусів і трохи молодшим за вік виходу на пенсію, і не мав нічого проти того, щоб час від часу відхилятись від офіційного курсу математики. Варто було лиш відволікти його правильним питанням. Того дня малому Баррі Стіну, відомому в класі прихильнику шахів і воєнних ігор, що перебував у числі кандидатів до Клубу, філігранно вдалося поставити таке питання про новини, які він чув удома. Йшлося про «математичну війну» і штуки під назвою «бліт».

– Взагалі-то, я трохи знав Вернона Беррімена, – сказав містер Віткатт, що, правда, ще нічого не обіцяло. Але далі пішло цікавіше: – Він – це буква «Б» у слові «БЛІТ», розумієте: Б-Л-І-Т, Берріменова Логічно-Ілюстраційна Техніка, як він її називав. Математика таких високих рівнів, яких, я гадаю, вам не досягти. Колись давно, у першій половині двадцятого сторіччя, двоє великих математиків, Гедель і Тюрінг, довели теореми, які... гм. Ну, можна сказати, що математика – це мінне поле. Для будь-якого комп’ютера у ній знайдеться задача, яка зламає його і виведе з ладу.

Половина класу закивала. Написані ними програми часто-густо робили те саме.

– Беррімен був іще одним геніальним математиком і, при цьому, неймовірним ідіотом. У самому кінці двадцятого сторіччя, він спитав себе: «А що як є такі задачі, які виведуть з ладу людський мозок?» Тож він почав шукати і знайшов таку задачу. Він придумав свою сумнозвісну «ілюстраційну техніку», що стала проблемою, яку неможливо ігнорувати. Варто лиш просто глянути на БЛІТ-візерунок, пропустити його через зорові нерви – і мозок зупиниться. Ось так, – і він клацнув пальцями старими вузлуватими пальцями.

Джонатан перезирнувся з рештою Клубу. Вони дещо знали про незвичайні малюнки. Баррі, радий з того, що вкрав стільки часу в нудної бабці Тригонометрії, першим підняв руку.

– Е, а цей Беррімен дивився на свій малюнок?

Містер Віткатт похмуро кивнув.

– Кажуть, що так. Це сталося випадково, і його вбило на місці. Отака іронія. Сотні років люди вигадували байки про привидів, про речі настільки жахливі, що від одного погляду на них можна померти зі страху. А тоді математик, людина, що займається найабстрактнішою, найчистішою наукою, раптом робить ці вигадки правдою...

Він бурчав далі про БЛІТ-терористів на зразок «Темної зелені», яким потрібні були не зброя і вибухівка, а всього лише копіювальний пристрій або шаблон для нанесення смертельного графіті на стіни. Віткатт розповів, що раніше телепередачі йшли не у запису, а «наживо», поки сумнозвісні активісти «Нульової мішені» не вдерлися на студію BBC і не показали на камеру БЛІТ, відомий як «Папуга». Тоді загинули мільйони. Нині немає нічого, на що можна дивитися без остраху.

Джонатан не міг не спитати:

– Тож, гм, особлива темрява на вулицях – це щоб люди не змогли побачити такі штуки?

– Ну... так, загалом правильно. – Літній учитель потер підборіддя. – Вам розкажуть про це докладніше, коли ви трохи підростете. Це, знаєте, заплутана справа... Ще питання?

Халід підняв руку. Він так прагнув виглядати незацікавленим, що його зусилля вразили Джонатана своєю відчайдушною непереконливістю. Він спитав:

– А ці БЛІТи, вони геть усі небезпечні, чи є такі, від яких тільки трохи потеліпає і все?

Містер Віткатт пильно дивився на нього приблизно стільки ж, скільки повинен витримати кандидат у Клуб. Тоді він повернувся до дошки з нашкрябаними на ній трикутниками.

– Що ж, як я казав раніше, косинусом кута називається...

Четверо членів внутрішнього кола начебто випадково зібралися в певному місці грального майданчика біля брудної драбини, на яку ніхто ніколи не видирався.

– Значить, ми терористи, – весело сказала Джулі. – Треба, мабуть, здатися поліції.

– Ні, у нас не та картинка, – сказав Гері. – Вона не вбиває, вона...

– Робить нас сильнішими, – підхопив хор голосів.