Різновиди темряви

Різновиди темряви

Девід ЛенгфордРізновиди темряви

За вікнами завжди стояла темрява. Батьки з учителями іноді неясно говорили про те, що це через терористів із «Темної зелені», але Джонатан думав, що то далеко не вся історія. Інші члени «Клубу дрожу» погоджувались із ним.

Темрява, яку вони бачили за вікном школи, дому і шкільного автобуса була другого виду. Крізь перший вид, – звичайну темряву, – можна було дещо угледіти і, звісно, її можна було розтяти ліхтариком. Другий вид являв собою суцільну чорноту, з якої промінь найпотужнішого ліхтаря не міг вихопити жодного предмету і губився сам. Кожного разу, коли Джонатан дивився, як його друзі виходять крізь шкільні двері, це виглядало так, ніби вони проходили крізь суцільну чорну стіну. Але коли він рушав за ними, сліпо тримаючись за поручень, що вів до автобуса, який відвозив їх додому, навколо не було нічого, крім повітря. Чорного повітря.

Іноді на таку більш-ніж-темряву можна було натрапити всередині приміщень. Просто зараз Джонатан просувався вперед чорним коридором, однією із заборонених шкільних зон. Формально, він мав зараз бути на вулиці, тинятися гральним майданчиком, обнесеним високою стіною, де, на диво, зовсім не було темно і над головою ясніло небо. Звісно, жахливі таємні посвячення в «Клуб дрожу» не могли відбуватися на вулиці.

Джонатан вийшов з протилежного боку чорнильно-темної ділянки коридору і обережно прочинив двері маленької комірки, яку вони знайшли у позаминулій чверті. Повітря всередині було теплим, запиленим і застояним. Зі стелі звисала гола лампочка. Усі інші вже сиділи на коробках із папером чи купах пошарпаних підручників.

– Ти спізнився, – хором сказали Гері, Халід і Джулі. Новий кандидат, Гезер, тільки відкинула з плеча біляве волосся і дещо вимушено посміхнулась.

– Хтось мусить прийти останнім, – сказав Джонатан. Ці слова стали частиною ритуалу, таємним паролем, який свідчив, що той, хто прийшов останнім – не чужинець і не шпигун. Звісно, вони знали одне одного, але якщо припустити, що шпигун виявився б майстром із маскування...

Халід урочисто підняв угору невинну на вигляд теку. Це було його привілеєм, адже ідея Клубу належала саме йому. Вона прийшла до нього після того, як він знайшов той страховинний малюнок у шкільному копіювальному апараті. Мабуть, він прочитав забагато книжок про випробування на таємних обрядах ініціацій. Коли до рук потрапляє таке розкішне випробування, гріх не заснувати таємне товариство, щоб було де його застосовувати.

– Ми – «Клуб дрожу», – протягнув Халід. – Ми ті, хто витримує. Двадцять секунд.

Джонатанові брови підскочили. Двадцять секунд – то вже справді не жарти. Товстун Гері лиш кивнув і зосередився на годинникові. Халід розкрив теку і почав дивитися на листок усередині.

– Раз... два... три...

Йому майже вдалося. Він вже пройшов позначку сімнадцятої секунди, коли його долоні засіпались і затрусились, а тоді дрож охопив руки до плечей. Він впустив книгу і Гері оголосив фінальний результат – вісімнадцять. Вони почекали, поки Халід подолає тремтіння і прийде до тями, а тоді поздоровили його з покращенням рекорду.

Джулі й Гері не настільки кипіли амбіціями, тож кожен оголосив за мету десять секунд. Вони обидва впоралися, хоч на рахунок «десять» у неї жахливо зблідло обличчя, а на його чолі величезними краплями виступив піт. Тож Джонатан вирішив, що він теж повинен спробувати десять.

– Ти певен, Джон? – спитав Гері. – Минулого разу ти зупинився на восьми. Не треба сьогодні так надриватись.

Джонатан процитував ритуальні слова:

– Ми ті, хто витримує, – і взяв теку з рук Гері. – Десять.

Між зустрічами Клубу завжди забуваєш, який же він, той примарний малюнок. Кожного разу він здавався незнайомим. Це був абстрактний чорно-білий візерунок, що увесь мерехтів і закручувався, як ті старовинні оптичні ілюзії. Його форма здавалась майже гарною, поки він повністю не проникав у голову, вражаючи розрядом, як високовольтний кабель. Малюнок грався із зором. Бавився зі свідомістю. Джонатан відчував сильну статичну напругу десь за очима...  електричну бурю, що вирувала десь там... дрож, який блискавично розносився кров’ю по тілу... м’язи то скорочувались, то розслаблялись... і, Боже ж ти мій, невже Гері ще тільки сказав «чотири»?

Він якось тримався, примушуючи залишатися на місці кожну частину тіла, що воліла радше сіпатись на всі боки. Розмитий примарний малюнок став зникати у новому різновиді темряви, у тіні всередині його очей, і він зі страшною впевненістю усвідомив, що от-от зомліє або його знудить, або й одне, і друге разом. Він здався і заплющив очі в ту саму неймовірну мить, коли відлік дійшов до десяти, хоч здавалось, ніби минуло кілька років.

Джонатан почувався надто слабким і виснаженим, щоб уважно слідкувати за тим, як Гезер підібралась, хоч і недостатньо близько, до п’яти секунд, які треба було подолати, щоб стати повноправним членом Клубу. Долоня, якою вона затулила очі, нестримно трусилася. Гезер була певна, що наступного разу витримає до кінця. На цьому Халід закрив засідання цитатою, яку десь вичитав раніше: «Те, що не вбиває, робить нас сильнішими».

Школа – це місце, де вчать переважно тому, що не має жодного відношення до реальності. Джонатан потай підозрював, що квадратні рівняння за межами класу взагалі ніде не зустрічаються. Отож для членів Клубу стало несподіванкою, коли вони почули дещо цікаве, і не де-небудь, а на уроці математики.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Різновиди темряви» автора Девід Ленгфорд на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи