Розділ «Два: Комерція »

— Серйозно? Даю тобі іще одну спробу. Скільки?

Пфефферкорн промовчав.

— Двадцять один,— сказав Сейворі.— Лишив три. Отже, знищив двадцять вісім відсотків шифру. Перетворив книгу на закодований швейцарський сир. Лише богові відомо, як оперативники щось зрозуміли. Але вони таки зрозуміли, бо ми дізналися, що президент Східної Злабії потрапив до реанімації. Спочатку ми вирішили, що то справа західних злабійців. Усі так уважали. Вони чотириста років гризуть одне одному горлянку. Але скоро ми отримали зашифроване повідомлення з одного з наших таємних злабійських телефонів, що операція провалилася. Тут ми і здогадалися, що відбувається. Правда, не могли зрозуміти, як передали наказ. І головним чином тому, що рукопис, який ти вкрав, не мав нічого спільного з убивством Тітиїча, принаймні доки ти його не спотворив. Це мала бути стара добра операція. В Західній Злабії — не більше, не менше. Більше того, роман не мав бути виданим, оскільки після смерті Білла ми знищили всі його файли.— Сейворі філософськи постукав пальцями по губах.— Хоча, якщо ти це зробив, можна припустити, що книгу не було знищено. Якимось чином їй удалося уникнути паперознищувального пристрою і потрапити в твої руки, лишивши нас розбиратися з цілою купою сердитих східних злабійців. Справа з тим Тітиїчем полягає в тому, що він, крім того що безжалісний тиран, іще й популіст. Народився бідним, «одним з нас», і таке інше. Для нас з тобою він посередній пострадянський автократ. Для пересічного селянина Східної Злабії, що ледь зводить кінці з кінцями в критій соломою хатині з шістьма чи восьма золотушними дітьми, які ледь мають дванадцять зубів на всіх, він, у біса, Джек Кеннеді. Спробуй поглянути на все їхніми очима. Вони засмучені.

— Я підстрелив президента Східної Злабії,— гмикнув Пфефферкорн.

— Сила літератури,— сказав Сейворі.— Гаразд. Тепер важливо припинити все це кровопролиття. Тут потрібен ти.

Пфефферкорн стривожився.

— Як це?

Сейворі підійшов до шафи і почав відкривати шухляди.

— Нам потрібен хтось, хто зможе зайняти вакантну посаду Білла. Оскільки ти вже зробив перший крок і випередив нас... куди, в дідька, я його... і тебе вже впізна... ага!

Він знайшов те, що шукав: товстий рукопис, перев’язаний гумовою стрічкою. Приніс і поклав на столі перед Пфефферкорном.

— Тримай,— сказав Сейворі.— Це твоє.

Глава сорок четверта

а титульній сторінці стояло: «Кривава ніч».

— Гадаю, тут ти знайдеш продовження подій, що почалися в «Кривавих очах»,— сказав Сейворі.— До того ж, тут непогано розкрито характер головного героя, дійсно поетично описана погода. Убойні сцени сексу. Хлопці пишаються романом і мають на це повне право.

— Це огидно,— не погодився Пфефферкорн.

— Припини вдавати з себе примадонну.

— Це шантаж.

— Правильне слово — співпраця.

— Ні, якщо не лишається вибору.

— Ти завжди маєш вибір,— сказав Сейворі.— Але навіщо тобі казати «ні»? Звісно, ти можеш, але тоді розпрощайся з видавництвом. Дозволь відкрити тобі одну маленьку таємницю, Арті: таланту у тебе немає. Я читав твою першу книгу. Повний відстій. А от іще одна таємниця: я читав твої інтерв’ю. Я був у твоєму новому будинку. Побачив достатньо, щоб зрозуміти, що тобі подобається бути популярним автором. Звісно, подобається. Твоє нове життя набагато краще, ніж старе. Тільки дурень від нього відмовиться. І заради чого? Я ж не прошу тебе робити нічого такого, що ти ще не робив. Я даю тобі шанс зберегти репутацію, послужити країні й назбирати грошенят на пенсійному рахунку. Це найкраща угода, яку тільки можна уявити. Ти маєш цілувати мені ноги.