Оповідання, яке вони обговорювали того ранку, було присвячене старому, що наближався до кінця життя. Він доглядав за садом, не помічаючи, як цвітіння насміхалося над його власним старінням. Тоді старий подивився фільм, у якому в прискореному записі показували, як ростуть квіти, як вони розвиваються від паростка до повного розквітання, а тоді в’януть і помирають. Уся ця послідовність була описана в найменших деталях. Оповідання закінчувалося загадковим фрагментом діалога.
Автором був двадцятирічний хлопець на ім’я Бенджамін, який заявився на заняття у фетровому капелюсі. Процес старіння в тексті зводився до трагічного опису чоловічого тіла в стані руйнування, хоча Пфефферкорну довелося визнати, що про урогенітальні проблеми та артрит молодий чоловік написав із вражаючою впевненістю. Але все одно, на думку Пфефферкорна, оповіданню не вистачало емоційної проникливості. Не було в ньому жодної спроби зрозуміти психічний стан старого. Немов автор поклав головного персонажа на стіл та й лишив його там. Коли Пфефферкорн спробував підняти цю тему, він зустрівся з гарячим опором, і не лише з боку Бенджаміна: на його підтримку стали друзі-однодумці. Вони заявили, що Пфефферкорнове розуміння персонажа застаріле. Вони накинулися на письменників, які забагато пояснюють. Пфефферкорн захищався, цитуючи авангардистів та постмодерністів, які йому подобалися, вказуючи на те, що навіть ці нібито неемоційні роботи побудовані навколо вогкої, пульсуючої серцевини гуманності.
— Усе це лайно,— заявив Бенджамін.
— Ми всі роботи,— підтримала його сувора дівчина на ім’я Гретхен.
Пфефферкорн попросив її пояснити, що вона мала на увазі.
— Я маю на увазі, що ми всі роботи,— сказала та.
Закивали голови.
Пфефферкорн розгубився.
— Ви не можете всі бути роботами,— сказав він, не розуміючи, які аргументи наводити та навіщо він узагалі намагається їх знайти.
Вони з цими студентами розмовляли різними мовами. До того ж він утомився, бо погано спав кілька місяців поспіль. Лікар прописав йому заспокійливе, але воно чомусь не допомагало, він доходив до межі сну, але не переступав її, і проводив безсонні часи немов у тумані. Він дивився на себе очима своїх студентів і бачив слабкість.
— Я не робот,— твердо повторив він.
— Звідки вам знати? — запитала Гретхен.
— Бо я не робот,— відповів Пфефферкорн.
— Так,— не здавалася вона.— Але звідки вам це відомо?
— Я людина,— сказав Пфефферкорн.— Якщо мене розрізати, потече кров.
— А якщо мене розрізати,— відповіла вона,— потече мастило.
Кілька студентів вирішили, що це дуже смішно. Пфефферкорн відчув, що у нього починається мігрень, і дуже зрадів, коли заняття скінчилося.
Увечері він сидів за своїм столом перед двома стосами паперу. В одному — листи, які він уже давно не читав, в іншому — сотні оповідань, які студенти написали протягом усіх цих років. Він завжди зберігав копії на випадок, якщо хтось раптом стане знаменитим, і його перші оповідання стануть цінними. Але зараз його ціллю було не отримати задоволення. Скоріше, він хотів знайти щось таке, що можна було б використати. Остання відчайдушна спроба змінила кількість слів на сто дев’яносто вісім, але він так і не пішов далі другої сторінки. Може, десь у тридцятирічній вежі посередності і був якийсь натяк, що підстьобнув би його творчий запал. Він пообіцяв собі, що не крастиме дослівно. Не його стиль. Йому потрібно лише розігнатися.
Через двісті сторінок він обхопив голову руками. Усе не те.
Переключився на пошту. Більшість листів були неважливими. Рахунки, багато з яких уже прострочені. Агент прислав звіт по гонорарам і кілька чеків на непогану суму,— носа відвертати не варто, але будинок на них точно не купиш. У пухкому конверті він знайшов кілька злабійських примірників «Кривавих очей» у паперовій обкладинці, від яких вирішив позбавитись, лишивши собі один. Його новий кабінет і так був завалений авторськими примірниками. Він зім’яв листа, що супроводжував книжки, і побачив конверт, підписаний крупним непевним почерком. Його відправили кілька тижнів тому. На конверті була зворотня адреса, але імені він не побачив. Відкрив. Усередині було кілька згорнутих сторінок і записка, написана на цупкому картоні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чтиво» автора Джессі Келлерман на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Два: Комерція “ на сторінці 24. Приємного читання.