Розділ «Два: Комерція »

— Це органічний процес. Ти письменник, а не автомат. Не можна натиснути кнопку й отримати результат. Хоча тебе має зацікавити, як усі чекають на цей результат. Я розмовляв з іншими редакторами, літав до Франкфурта і чув лише, який же наступний крок зробить Гаррі Шагрін. Звісно, моя справа — прикривати тебе від усіх цих хвилювань, щоб ти міг спокійно працювати.

— Дякую.

Агент підняв руку.

— Не треба дякувати за те, що я виконую свою роботу.— Він нахилив склянку, щоб дістатися дна.— Отже, робота просувається.

Пфефферкорн пожалкував, що не замовив закуску. Булочку він уже доїв, і тепер рота не було чим зайняти. Він ковтнув води і витер губи серветкою. Вона була накрохмаленою.

— Є кілька думок,— сказав він.

— Як на мене, і цього досить,— погодився агент.— Не буду більше ні про що тебе питати.

— Усе гаразд,— відповів Пфефферкорн.— Можемо поговорити.

Агент поклав виделку.

— Лише якщо ти хочеш.

Пфефферкорн кілька днів готувався до цієї миті, але тепер відчував, що не подужає це завдання. Він зробив іще ковток води.

— Мені здається,— сказав він,— що суть проблеми полягає у зв’язку між першою і другою книгами. В кінці першої у нас лишилася ядерна загроза і біологічна. Тож питання, як їх обіграти.

— Саме так. І як?

— Відповідь очевидна. Вигадати щось більш загрозливе, звісно.

— Мені вже подобається.

— Але, розумієш, тут виникає нова проблема.

— Яка?

— Надто наближаєшся до пародії на самого себе.

— Точно,— кивнув агент.— Дуже влучно.

— Тобто, можна створити ситуацію навіть іще більш апокаліптичну, але якщо ми це зробимо, ризикуємо отримати шарж.