Розділ «Два: Комерція »

Глава тридцять четверта

огло бути й гірше. Йому ж не відмовили одразу. І він погодився зі своїм агентом, що будувати трилер навколо чоловіка, що бореться з власним відчуттям неадекватності,— це питання техніки. Чим сміливіша пропозиція, тим більше майстерності потрібно, щоб її втілити, а Пфефферкорн знав свої обмеження. Можливо, хтось і міг написати таку книгу. Але не він.

Він сів за стіл і почав відповідати на електронні листи. Жінка просила глянути на її роман. Пфефферкорн подякував їй за інтерес і пояснив, що ніколи не читає незакінчені романи, таке вже у нього правило. Жінка похилого віку винесла йому сурову догану за богохульство. На ці звинувачення він відповів довгим, насиченим нецензурними виразами листом, але видалив його і написав, що дуже шкодує, що її образив. Громадський центр у Скокі запрошував його виступити з коротенькою промовою на щорічному письменницькому обіді. Він відіслав їх до свого бюро доповідей. Дуже скоро він упорався з усіма завданнями, і нічого не лишалося, як клікнути на файлі під назвою «роман2». Перед ним відкрилося півсторінки тексту, що він зміг написати за одинадцять місяців роботи.

Життя Гаррі Шагріна ніколи не було простим.

Важко назвати це високою літературою, але справу свою ця фраза зробила. Ось від того, що було далі, він поморщився.

Шагрін був чоловіком помітним.

— Господи,— пробурмотів Пфефферкорн.

Речення він видалив. А за ним видалив і наступне речення, і те, що за ним, доки не лишився тільки перший рядок і початок розмови.

— Подвійну порцію,— кинув Шагрін.

— Вам уже досить,— сказав бармен.

Пфефферкорну теж було вже досить. Він видалив діалог. Порахував слова. Отже, зараз його блокбастер складався із семи слів.

Глава тридцять п’ята

 еприємно говорити, але я тобі казала,— заявила дочка Пфефферкорна.

Вони сиділи на канапі в їхній квартирі, Пол закінчував готувати вечерю. Пфефферкорн сказав, що за кілька днів летить до Каліфорнії. Дочка самовдоволено посміхалася щоразу, коли згадувалося ім’я Карлотта, немов знала про них усе.

— То й не говори,— сказав Пфефферкорн.

— Не буду.

— Але навіть якщо неприємно, та все одно кажеш.

— Ой, татку. Розслабся. Мені здається, що це дуже мило. Що буде?

— Вечірка у філармонії.

— Гламурно.