Розділ «Один: Мистецтво»

— A-а... Знаєш, такі, в паперових палітурках, із м’язистим чоловіком у кілті... Жінки там такі бліді, ще й непритомніють тричі на годину, їхнє лоно зволожується, руки-ноги тремтять і таке інше.

Пфефферкорн розсміявся.

— Мене влаштовує все, що закінчується галопом крізь туманні болота.

— Тепер знатиму, що подарувати тобі на день народження.

— М’язистого красеня чи книжку в паперовій палітурці?

— На красеня у мене не вистачить.

— Чула, що вони не так уже й багато беруть за годину.

— Подумаю,— пообіцяв він.

— Подумай, будь ласка.— Вона зробила ковток вина і провела язиком по зубах.— Білл завжди рішуче виступав проти того, щоб його роботу називали мистецтвом.

— Не вірю.

— Правда. Казав людям, що виготовляє стільці. Казав: «Щодня я прокидаюся, іду до своєї майстерні, сідаю на лаву, клею, ріжу, шліфую. А коли закінчую, ви отримуєте добрий, міцний, надійний стілець, на якому можна сидіти. І сидіти на моєму стільці вам дуже зручно. А коли ви на ньому вже насиділися, у мене готовий інший, саме такий, які і перший, і це правильно». Гадаю, різниця була для нього важливою.

— Між чим і чим?

— Між мистецтвом і ремеслом. Тим, що робив ти, і тим, що робив він.

— Не хочу більше про це говорити.

— Я не кажу, що він не здатен був дати життя витвору мистецтва. Просто він дуже уважно ставився до можливості обирати. Йому потрібна була різниця.— Вона зробила ще один ковток.— Не знаю, чому я тобі це розказую. Тепер усе це в минулому, але...— Вона знизала плечима.— Він грався з одним проектом. Літературний роман.

— Не жартуєш? Про що?

— Не знаю. Не впевнена, чи він узагалі лишив щось на папері. Лише кілька разів про це згадував. Мабуть, боявся, як люди відреагують.

Пфефферкорн зрозумів, що вона має на увазі саме його.

— Справді, Карлотто. Годі вже.

— Як ти гадаєш, чому він надсилав тобі перші примірники? — сказала вона.— Твоя думка була для нього напрочуд важливою.